Розділ 13

Мене розбудили зі сходом сонця. Дві дорослі жінки та дві юні дівчини почали готувати мене до коронації. Гаряча ванна, тисячі різних масел та масок. Моє волосся вимили, натерли травами, висушили. Тіло повністю відшкребли, хоч і дуже обережно. Що робили з моїм втомленим обличчям та червоними очима я не пам'ятаю. Я просто заснула. 

Коли мене посадили в халатику перед дзеркалом, я не почала хвилюватися. Мене не торкнулася жодна дія жінок, не торкнулася блискучі та трохи заздрісні погляди молоденький демониць. Вони не намагалися щось зіпсувати, але їх руки так і завмирали над зачіскою чи якимись прикрасами. 

Моє чорне довге волосся накрутили легенькими хвильками. Закололи позаду передні пасма та залишили спадати на спину. Кожна волосина блищала у променях сонця. Потім мені принесли мою сукню. Спочатку одягли нижню спідницю, потім під’юбник, а за ним вже сукня. Її темно-червоний колір не торкнувся моєї душі.Довгий поділ, шлейф тягнеться за мною. Плечі відриті. Трохи нижче плечей починається прозора тканина з об'ємними узорами до самого зап'ястя. Вони тягнулися по хвилях тканини на грудях і все рідше від пояса. Туфлі на високих підборах. 

Весь цей одяг приховав мій круглий животик. Мені так хотілося заховати його, коли стояла оголена перед прислугою. Жінки старанно удавали, що їх моя вагітність не турбує, а от дівчата. Вони постійно дивилися на мій живіт. Намагалися випадково його торкнутися. Мене це дратувало. 

Більше сидіти я не могла. Сукня не дозволяла. Довелось стояти біля вікна і чекати появи Велеса. Хоч добре було вже почути його справжнє ім'я. Я чекала. Час спокійно плинув, мені було легко й не тривожно. До останнього чекала появи демона, але той так і не зайшов. Замість нього до мене завітали вісім стражників. Вони безпардонно відчинили двері й увійшли. Це викликало легке роздратування, але вирішила відкинути цю емоцію. Щойно мене проголосять Правителькою, я особисто страчу цих вісьмох. 

Мене оточили й почали вести до тронного залу. Біля входу мене чекав Велес. Стража розступилася, коли я зупинилася біля демона. 

-Ти виглядаєш як богиня, Рино, - сказав Велес з зачарованим виразом обличчя. Він не міг відірвати від мене погляду. 

-Я хочу бачити Ейдена, - не бачила сенсу тягнути. Не той час для цього. - Негайно. 

-Рино, ти все ускладнюєш. Я стримав своє слово, - сухо сказав Велес. 

-Я хочу його бачити, - спокійно повторила, не відриваючи від нього очей. 

Демон так сильно стиснув зуби, що я почула їх скрегіт. Він міцно взяв мене за руку й перемістив нас порталом. Я опинилася вже в іншій камері. Все приміщення було камерою. В центрі стояв Ейден.

Виснажений, трохи блідий, схудлий, але у своєму розумі. На його руках, ногах, шиї були кайдани. Вони тягнулися до стін. Він стояв з розпростертими руками. Він не міг сидіти, лише стояти. 

Щойно він побачив мене, сіпнувся до мене, але ланцюги не дозволили зробити й кроку. Але могла я. Краєм ока побачила, як Велес поривався схопити мене за руку, але не встиг. Я вже була біля коханого. Гладила його обличчя, намагалася роздивитися, крізь пелену сліз. Ми вдвох глибоко дихали й намагалися увібрати в себе все від один одного. 

-Кохана, - хрипло прошепотів Ейден. - З тобою все гаразд? Тобі робили боляче? Мучили? Кохана?

-Ейдене, все буде добре, - тихо сказала, обіймаючи його. Як боляче було розуміти, що він не може дотягнутися до мене. Брязкіт ланцюгів про це говорив. 

-Досить! - грубо сказав Велес й почав до нас наближатися. 

-Я любою тебе, - прошепотіла коханому, схлипуючи. Притиснула до кругленького живота руку. - Ми тебе любимо. 

-Рино… - останнє, що я почула. 

Велес переніс нас до місця, звідки ми перенеслися. Я спробувала заспокоїтися. Це далося не легко. Велес чекав. Я більше не могла дивитися на нього.

-Ти обіцяв, що ніяких тортур! - трохи підвищила голос, не дивлячись на нього. - Він руки звести не може, не те що сісти. 

-Ланцюги натягнули тільки для вашої зустрічі. Так він може пересуватися по камері й робити, що йому заманеться, - він не міг перестати на мене дивитися. Я відчувала свербіж в області виска. 

-Я не вірю тобі. Ніколи не повірю твоєму слову. 

Він почав зле сопіти. Мені було байдуже. З Ейденом все гаразд. Заклинання знято. Йому лише потрібно знайти спосіб зняти кайдани. 

Двері перед нами почали відкриватися. Демон не встиг відповісти. Йому довелося повернутися обличчям до тисяч демонів, що дивилися на нас. Він запропонував мені руку, але я просто почала йти вперед. Він заричав. Але не спробував змусити мене прийняти його руку. 

Очі демонів спостерігали за нашим просуванням до тронів. Вони стояли навпроти нас, один більший, а другий менший, і чекали. Біля них стояли два монахи в чорних довгих рясах. Вони чекали нас, а поруч на високих підставках лежали корони. 

Ми сіли на трони. Навколо стояла мертва тиша. Навіть шурхоту суконь не чути. Ніхто не відривав від нас погляду. Монахи опустили на наші голови повні кола корон. Мої руки лежали на підлокітниках. Трохи здивувалася, коли монах взяв мою руку та одягнув на вказівний палець перстень з великим червоним каменем. Він опустився на коліна та обережно поцілував перстень на моєму пальці. Те ж саме зробив інший монах. 

Коли вони відійшли від нас, переді мною постав вид опущених на коліна демонів. Дивно, я не відчула нічого. Найбільшою емоцією було бажання повернути голову й побачити поруч Ейдена. Але я знала, що його там немає. Він в камері, на ланцюгах. 

Повернулася до коронації, коли відчула доторк до руки. Черговий демон цілував перстень. Я байдуже поглядала на це дійство. Деякі демони підіймали на мене погляд. Тільки відводили швидко очі, чогось злякавшись. Дивно. Я нічого не робила. 

Помітила, що всі зробили крок назад, залишивши попереду кілька десятків демонів. Я їх впізнала. Едгар. Той чорноволосий радник з зеленим відблиском. 

-Це честь для мене, Повелителько, - тихо сказав він. В його голосі прозвучала насмішка. Мимоволі усміхнулася у відповідь.