Розділ 10

Цього разу я бачила все зі свого боку. Поодаль від ліжка, в якому в агонії метається Ейден, стоїть Лейра. Вона налякана і не знає, що робити. Страх, що Ейден може померти прямо зараз. Лейра переминається з ноги на ногу, не наважуючись щось зробити. Вона мене не бачила. Чудово.

Крики Ейдена наповнюють кімнату і відволікають мене від Лейри. Він міцно стискає зуби, але болючий стогін і крики прориваються. Руки стиснуті в кулаки, голова закинута, тіло вигнуте. Ейден спітнілий і втомлений, але боротьба за власне тіло його не покидає. 

Я підскочила до його ліжка. Торкнулася його обличчя. Провела рукою по мокрому волоссю. Ейден на мить застиг. Його напружене тіло не рухалося. Я боялася. Думала, що зробила щось не так. Можливо я причинила йому біль? Чому він так різко перестав рухатися? 

А потім він розслабився. Груди все ще часто здіймалися від глибокого дихання. Тіло легенько тремтіло від покинутої напруги. Я продовжувала погладжувати його, коли в кімнату хтось зайшов. 

-Що з ним? - запитав знайомий голос. Той самий, що розмовляв з Лейрою в кімнаті перед моїм першим викраденням. Я повернулася, щоб розгледіти людину. Це був радник Ейдена. Той, що зі смарагдовим волоссям. 

-Гадки не маю, Едгаре. В нього знову були судоми, а потім різко заспокоївся, - Лейра гризла нігті й не могла стояти на одному місці. Едгар схопив її за руку і змусив зупинити метушіння.

-Просто так, різко перестав битися в агонії? Чіткіше Лейра! - прошипів Едгар, різко розвернувши Лейру до себе обличчям. Колись вона мені здавалося стриманою, а зараз вона в паніці. 

-Так, Едгаре! - крикнула. - Все було як завжди, аж тут заспокоївся! Я нічого не робила, - останні слова сказала зовсім тихо. 

Едгар підійшов до ліжка. Він вдивлявся в обличчя Ейдена, намагаючись щось в ньому знайти. Схоже не знайшов, бо зітхнув. Озирнувся. Оглянув кімнату. На мені він і поглядом не зупинився. 

-Лейра, ти підтримуєш заклинання? - повернувся до Лейри всім корпусом, залишившись біля ліжка. Лейра стояла на місці. - Чи халтуриш? 

-Кожного вечора його поновлюю, - розлютилася Лейра. - Не встигаю відновити сили, як знову доводиться висушувати резерв!

-Тихіше, Лейро, - понизив голос Едгар. - Ти знала на що йшла. Вибір зроблено. 

-Мені просто потрібна допомога, - трохи наблизилася до радника. - Сама я більше не можу продовжувати. 

-Розумію, - на кілька секунд замовк. - Спробую поговорити з Повелителем. 

-Він тут? - перехопила Лейра радника, який збирався покинути кімнату. 

-Лейро, не сподівайся на щось більше. Його цікавить інша, - глузливо сказав білявці. Її обличчя перекосило від гніву. 

-Хто ж це привернув його увагу? - наблизилася до обличчя радника. Той мовчав. - Говори!

-Єдине, що можу тобі сказати, ти можеш розраховувати на кілька ночей, але королеву він собі вже обрав, - губи Едгара розтягнулися у злорадній посмішці. - І це не ти. 

Він скинув з себе руку Лейри й швидко покинув кімнату. Білявка стояла нерухомо кілька хвилин. Я відвернулася від неї. Присвятила весь виділений мені час Ейдену. 

Лягла поруч з ним. Обійняла. Це те, чого я так безмежно хотіла за весь той час, що ми не бачилися. Покривала його обличчя легкими поцілунками й плакала. Бо просто не могла втримати сліз. Здається, моєму плачу вторила Лейра. 

-Коханий, якби я знала, як тобі допомогти. Як витягнути звідси. Але я обов'язково щось вигадаю, - шепотіла йому на вухо. 

Я поцілувала Ейдена, коли відчула поштовхи у грудях. З кожним разом сильніші, вони ніби викидали мене з цієї реальності. Останнє, що я побачила, як Ейден нахмурився. 

Мене різко виштовхнуло на поверхню. Я дихала часто й глибоко. Здалося, ніби під водою пробула занадто довго. Мама схопила мене в обійми, щойно я повернулася до реальності. 

-Рино, доню! Що сталося?! - міцно притискала мене мама і швидко тараторила запитання. 

-Мамо, - намагалася до неї дозватися. - Мамо! Зі мною все нормально! Ти даси мені все пояснити?

-Боже мій, доню, я так злякалася, - вона подивилася на мене, а потім знову схопила у свої обійми. - Як побачила тебе на кухні, серце зупинилося. Дякувати Господу, з тобою все гаразд. З тобою ж все гаразд?

-Так, мамо, - втомлено запевнила маму. Її нервова поведінка мені зараз не на руку. 

-Мамо, заспокойся. Нам потрібно терміново поговорити! - заволала в голові як могла. 

-Мовчи! Тут Велес, - спокійно повідомила мама, продовжуючи обіймати. 

-Велес?

Озирнулася і побачила його. Він стояв біля вікна і дивився в наш бік. Його руки складені на грудях, а капюшон приховує обличчя. Ах, дратує. Я відвела мамині руки й піднялася на ноги. В голові паморочилося, але скоро все нормалізувалося. 

-Що ти тут робиш? - глухо запитала демона. Він хмикнув. 

-Енергетичне поле відреагувало на паніку твоєї матері. Мені довелося покинути всі справи й переміститися сюди, - спокійно пояснив свою присутність. - Лікар тебе оглянув. Сказав, що це через вагітність. 

-Я не хочу, щоб мене оглядали. Здається, я вже висловила свою думку про це, - несвідомо я зціпила зуби. Вся ця ситуація й присутність Велеса мене неймовірно дратували. 

-Так. Чув про твою витівку. Не розумію твоїх протестів. 

-Все досить очевидно. Не бажаю підпускати до себе демонів, котрі можуть зашкодити нашій з Ейденом дитині, - мої останні слова розізлили Велеса. Він підскочив до мене і захотів схопити за руку, але передумав. 

-Раджу тобі тримати свій язичок за зубами, Рино. Ніхто не збирається шкодити тобі, поки що, - проричав Велес. Від нього тягнуло холодом. - Не гніви мене, Рино. Життя твоєї матері, твоєї дитини й твоє залежить тільки від мене. До речі, твого коханого Ейдена я теж можу швидко відправити в небуття. 

-Геть звідси, - шепотом наказала демону. - Геть звідси! Щоб і духу твого тут не було! 

Мої крики ніскільки не налякали Велеса. Сподіватися на це було безглуздо. Він тільки розгнівався ще більше. Хоч я й не бачила його обличчя, але була впевнена, що його губи міцно стиснуті. Це стало очевидно, коли крізь чорну димку, що приховувала його лице, проникло червоне сяйво очей демона.