Розділ 9

-Ти готова? - запитав, нахилившись до мене. Я сиділа у кріслі у вітальні. 

-Так, - відповіла, затримуючи подих. 

Велес підвівся на ноги й протягнув мені руку. Важко було наважитися протягнути свою у відповідь. Чи то я боялася близькості Велеса, чи то не могла усвідомити, що це реальність. Демон, що полонив мого чоловіка й мене, збирається вчити мене магії. Що ж, я повинна зробити крок на зустріч. 

Я не скористалася протягнутою рукою демона. Проігнорувала її. Він лише посміхнувся. Ми стали посеред кімнати. Один навпроти одного. Велес взяв мене за обидві руки. Я не противилася. 

-Зараз ти будеш бачити моїми очима. Хочу, щоб ти повною мірою зрозуміла, як виглядає світ навколо тебе, - грудним, тихим голосом сказав Велес, стискаючи мої руки. - Закрий очі. 

Я зробила все, як сказав Велес. Перші кілька секунд, коли моє серце заходилося у скаженому ритмі, я не відчувала нічого. А потім. Кінчики пальців почало поколювати. Руки наповнилися теплом. Воно охоплювало все більше мого тіла, буквально брало у полон. Тепле, ледь не пекельне тепло. Щойно воно добралося до обличчя, як відчула легкий лоскіт в області очей. Мені хотілося втамувати цей лоскіт, але Велес тримав мої руки. 

-Відкривай.

І так я й вчинила. Я не могла сконцентруватися. Світ перестав бути для мене звичним. Через різноманітність яскравих кольорів навколо важко зупинитися все розглядати. Я змогла висковзнути з напівпанічного стану, коли зосередилася на єдиному, що могло стати якорем. 

Я дивилася на себе з боку. На півтори голови вище. Дивилася на себе з висоти Велесового росту. І це було настільки дивно, що в якусь мить я злякалася. Одразу ж відчула, як Велес стиснув мої руки. Добре, потрібно заспокоїтися. 

Навколо мене витали різні кольорові димки. За ними я зуміла розгледіти лінії сил. Чому сил? Бо вони різні. Так дивно було за цим спостерігати. Особливо, бачити себе зі сторони. Ці лінії, потоки сили, злегка колихалися, як від легкого вітру. Озирнулася по боках. З-за вікна виднілася червона сітка. Але не проста. Всі ці лінії так міцно і складно перепліталися, що я не могла розгледіти жодного узору. Якось інакше я собі це уявляла. Гадала, що ці плетіння будуть схожі на якісь в'язальні композиції. Особливе різноманіття було на кухні. В місці, де я куховарю, а зілля я там варила частіше, ніж готувала нормальну їжу, просто вибухнула веселка. 

Через якийсь час я відчула легкий біль. Він зовсім не був дискомфортним, але здалося, що це погана ознака. Велес це відчув. Він хутко розірвав наш контакт. З мене витекло все тепло. На якусь мить стало холодно, але тепло повернулося. Вже моє. 

Велес досі не відпустив моїх рук. Тому, одразу взявши себе в руки, я розімкнула їх. Руки демона повисли вздовж тіла. 

-Тобі сподобалося? - глухо запитав Велес. 

-Це було незвично, - несміливо відповіла, не знаючи, що робити далі. 

-Що саме? Дивитися на себе моїми очима чи відкрити для себе новий світ? - це питання було задане дивним голосом. Мені важко було ідентифікувати його емоції. 

-Обидва варіанти. 

-Тобі не боляче спостерігати за зрадою свого нареченого? 

Його запитання поставило мене у скрутне становище. Він на стільки різко переходить з одного на інше, ставить незручні запитання. Навіщо йому це все знати? Я розумію, це гра. І я готова і неї грати. Вірніше, я вже її учасник. Але здається мені, не я в ній веду. 

-Боляче, - після хвилинної паузи, сказала я. - Мені серце розриває, але це не його провина. Він не може контролювати себе. Ти це чудово знаєш. Заклинання контролю волі робить свою справу. 

-Я мав здогадатися, що ти вже все зрозуміла. Але як? 

-Що такого забрав в тебе Ейден, що ти хочеш це повернути? - запитала у відповідь, ігноруючи поставлене раніше запитання. 

-Він відняв у мене трон.

Велес зник. Схоже, запитання його розгнівало. Чи може моя поведінка? Втім, зараз не до цього. Попереду ціла ніч. Я повинна потурбуватися про свого коханого. 

Протягом усієї ночі я безперестанно читала заклинання, палила трави, варила зілля, проводила всі можливі обряди. Лише зі сходом сонця я заснула. 

На щастя, чи навпаки, мені нічого не снилося. Здавалося, що я взагалі не спала. Лягла на ліжко і встала з нього. Мене мучив головний біль, біль в очах та слабкість у всьому тілі. Особливо затурбувала нудота. Я не встигла піднятися з ліжка, як мене потягнуло до вбиральні. Я чула, що деякі жінки жахливо мучаться токсикозом. Хотілося б, аби це мене оминуло. 

Легкий біль внизу живота, опухлі груди й чутливість до запахів. Цими симптомами схарактеризувався мій сьогоднішній день. До кухні я заходити не могла. Хоч в ній царювала ідеальна чистота, аромати безперестанно добиралися до мого носу. Улюблений аромат розмарину для мене став згубним. Мене нудило від нього. А от м'ята з великим задоволенням втамовувала всі мої бажання. М'ята та яблука, яких в бабусиній скрині виявилося повно. Їх принесла мама, коли зазирала на горище. 

Ввечері я знову зустрілася з Велесом. Цього разу він вчив мене налаштовуватися на магічний зір. Враховуючи, що я відьма, це було складно. Але куди легше, ніж я собі раніше уявляла. В мене виходило, щоправда, на кілька секунд. Всього мить я могла бачити чарівні ниточки магії, а потім вони зникали. 

-Ти молодець. Для відьми, що вперше практикує магічний зір, ти справляєшся чудово, - похвалив Велес. Схоже, він сам отримував задоволення від наших уроків. 

-Це складно, але результат мені подобається, - потягнулася до тарілочки з яблуками та м'ятою. 

-Досить дивний вибір страви на вечерю, - нахмурився Велес. Шкода, що я тільки відчуваю його емоції та орієнтуюся на тон голосу. 

-Це єдине від чого мене не нудить, - знову потягнулася до тарілки. 

-Ми могли перенести наше заняття, якщо ти погано себе почуваєш, - завірив мене Велес. 

-Ні, все нормально. Окрім… - я подивилася на Велеса, не наважуючись продовжити.