Розділ 8

Вся ця ситуація здавалася такою абсурдною. Едвін Мейсон замість того, щоб повернутися до моєї матері, раз з весіллям все так склалося, відправився до інших світів? Я все правильно зрозуміла? Або він зовсім не палав почуттями до моєї матері, або… Навіть не можу вигадати причин його втечі. Коли Ейден сказав, що знає батька, я збиралася розповісти потім все матері, але новини виявилися не втішними. Не хочу засмучувати її ще більше. Маю велику надію, що його вчинкам є раціональне пояснення, бо інакше я не можу адекватно сприймати всю цю ситуацію. 

-Кохана, відпочинь трохи від цих новин. Розкажи мені чим ти сьогодні займалася, - попросив, роблячи масаж голови. Я мліла. 

Доки я потихеньку засинала від божественних рук Ейдена, розповідала йому про свій день. Особливо повеселили його речі, які бабусині скрині люб'язно мені подарували. 

-Я теж згадав про заклинання, що читала Лейра, тому приніс тобі кілька книжок, - Ейден нахилився мені до вуха і прошепотів. - Із забороненої секції. 

-Якою б щасливою і вдячною я не була, але спати я зараз хочу більше. 

Хриплий сміх Ейдена і мені хутко підняли на руки. Я вже активно посопувала, коли Ейден поклав мене в ліжко і вкрив простирадлом. На останок я відчула лише ніжний поцілунок і зізнання у коханні. 

Знову ці сни. І постійно на повторі одне слово - Велес. Яскраве світло знову манить мене до себе, але воно занадто далеко. Я тягнуся до нього, намагаюся зробити крок, але в голову вдаряє спогад. Він приносить біль, але відкараскатися від нього я не можу. 

Так. Тепер я згадала. Розмова Лейри з незнайомцем. Вона мала щось почати. Але про що вони говорили. Потрібно терміново знайти те заклинання. 

Мене буквально викинуло зі сну. Виштовхнуло зі всієї сили. Аж в голові запаморочилося. Я різко підвелася. Перед очима затанцювали чорні мушки. Одразу повернулася до Ейдена, але його не було. Я б могла розізлитися, що він не дотримується своїх же законів, але в душі було тривожно. 

-Ейдене! - крикнула я, не звертаючи уваги на ранню годину. - Ейдене! 

Тиша. Але раптом почула топіт ніг. Тривога трохи відступила, але щойно відчула мамину ауру, одразу напружилася сильніше. 

-Рино, що сталося? - влетіла в кімнату мама. 

-Ейдена немає в ліжку.

-Я впевнена, що він в замку, - спробувала заспокоїти мене мама. 

-Він не відгукується. Я кличу його, але він не з'являється. Мамо, щось не так. 

Я підхопилася на ноги й натягнула на себе халат. 

-Ейдене! - знову прокричала я. - Ейдене, негайно з'явися! 

-Рино, прошу тебе не панікуй, - заламувала руки мама. - Він просто зайнятий, - але впевненості в її голосі я вже не чула. 

-Ейден вчора приніс книги. Їх потрібно перечитати й знайти заклинання. Хутко, мамо. В мене погане передчуття. 

Ми не мали часу вдягатися. В халатах і нічних сорочках побігли на перший поверх. З кожною хвилиною серце розривалося на шматочки. Негайно знайти заклинання! 

Ми з мамою переривали всі можливі місця, щоб знайти ці чортові книги. Вони знайшлися, але на місці, де ми дивилися сотні разів. На столі у вітальні. Прямо перед нашими носами. Такі ігри мені не подобаються від слова зовсім. 

-Їх тут не було, Рино. Я вже не вперше сюди зазирала, - запевняла мене мама. 

-Я вірю. І впевнена, що все це не просто так. 

Ми гортали сторінки так швидко, що була вірогідність їх порвати. Мої руки тряслися від страху, а на очах з'явилися сльози. Вони застилали мені погляд, букви розпливалися, а сенс написаного не міг добратися до мого мозку. 

Але знайома картинка впилася мені у свідомість. Викарбувалася, як лезом по шкірі. Силует, оточений темрявою. А в темряві найстрашніші тварі. Я відкинула всю тривогу, щоб прочитати заклинання. Необхідно дізнатися, яку біду воно нам може принести. Або вже принесло. 

Букви не хотіли складатися в слова. Слова, які розрізали мою душу на шматки. Я не могла втягнути повітря, горло стиснули залізними клешнями. Заклинання контролю волі. 

-Мамо, вона тренувалася у заклинанні контролю волі. Мамо, вони хочуть взяти його під контроль. Необхідно якомога швидше відправлятися до замку. Ми можемо не встигнути. 

-Рино, тобі туди не можна. Там небезпечно. Я відправлю кілька своїх шпигунів. Вони краще впораються. 

Я кивнула. Це єдине, що мені залишалося. Мама має рацію. Мені небезпечно зараз повертатися до замку. Хоч я й не слабка відьма, але впоратися проти стількох демонів - неможливо. 

Мама кудись пішла, залишивши мене зі своїми переживаннями. Серце заходилося у скаженому ритмі. Щоб заспокоїтися, я притиснула руки до свого живота. Так я відчувала підтримку. Підтримку свого малюка. В ньому частина мого коханого чоловіка. Хоч термін занадто маленький для поштовхів, але мені здалося, що він подав знак. Самонавіювання, але стає легше. 

Приблизно через п'ятнадцять хвилин повернулася схвильована мама. На ній не було обличчя. Всередині все охололо. 

- Що таке? - запитала я, підвівшись на ноги. 

-Я ні з ким не можу зв'язатися, - приголомшила мене мама. 

-А переміститися? Ти не можеш відкривати портали? - поцікавилась. 

-Так. Я намагалася, але ніби блок стоїть. Можливо, це функція куполу. Просто Ейден нам не розповів про неї, - спробувала  заспокоїти мама. Але тремтячі руки говорило про інше. 

-Хочеш сказати, що він не попередив про те, що ми не зможемо з ним зв'язатися?! - закричала в паніці. 

-Рино, молю тебе, заспокойся. Все не так страшно, як ти собі уявляєш. 

-Досить, мамо! Час дивитися правді у вічі. Ми в пастці! - заричала я. Мені так набридло, що мама намагається відвертатися від істинного положення речей. - Нам потрібно звідси вибиратися. 

-Давай гарненько подумаємо і складемо план. Бездумне метушіння ніяк не допоможе нам. 

Правильно. Потрібно гарненько подумати про це. Для початку розібратися з чим саме ми зіткнулися. 

-Не витрачайте дарма час.