Розділ 5

“Досить”.

Я віддала змію наказ зупинитися. Він негайно покинув обпечено тіло Маріси та повернувся до мене. 

Тишу порушував лише важкий хрип Маріси. Якийсь поважний чоловік підбіг до неї та зник з нею у портальному вогні. Злякані та недовірливі погляди втупилися в мене. Я не відвела погляду. Тільки високо підняла голову. 

Рука Ейдена, підбадьорюючи, стисла мою. 

- Серед вас є ще незадоволені присутністю відьом? - запитала я у натовпу, не впізнавши свого голосу. Низький, з хрипотою і неймовірним відтінком владності. 

У відповідь тиша. 

- Тоді час відкривати бал, - підсумувала я. 

Залунала музика і присутні почали формуватися у пари, щоб завертітися у танцювальних па. 

Ейден сів на трон і потягнув мене до себе на коліна. 

- Ти впоралася, кохана. Я пишаюся тобою, - сказав Ейден, закріпивши слова поцілунком. 

- Ніколи не помічала за собою такої сили, - пошепки зізналася. 

- Погодься, немає нічого поганого у зростанні сили, - запевнив Ейден. 

- Так, але на все є причини. Яка ж зараз?

- Кохано, перестань за це турбуватися. Ми на балу, музиканти грають музику мертвих, пари кружляють у вальсі, а у повітрі витає солодкий запах страху. Ти сидиш у мене на руках, хіба може бути щось прекрасніше? 

- Може, - запевнила я і поцілувала Ейдена. - Хіба не краще? 

- Ммм, можливо у твоєму запасі є ще щось? - лукаво запитав Ейден.

- Є, але продемонструю тобі це пізніше, - хриплим голосом запевнила Ейдена та знову поцілувала його. Цього разу пристрасніше. 

Бал проходив спокійно. Не раз я ловила на собі погляди демонів. Насторожені, ворожі, здивовані, але ніхто не намагався провокувати натовп. Відьми не залишилися без уваги демонів. Попри всі свої гучні слова, чарівність жінок була оцінена. Демони запрошували їх на танці та активно їх спокушали. 

Щось мені підказує, демони зовсім не проти союзу з відьмами. Вони охоче йдуть на контакт. Можливо, їх турбують заборони й табу, що внаслідок союзу будуть накладені. Демони завжди йдуть проти правил, але ці правила можуть коштувати їм життя. 

Ми з Ейденом танцювали, сміялися, цілувалися, обіймалися. Для нас не було нікого навколо. Ми жили у своє задоволення, хоч я й не забувала поглядати на відьом. В них все було добре. Час від часу до нас підходили демони. Вони виражали свою прихильність мені, як обраниці свого Повелителя. Та й бажання підійти ближче до жінки, що досить сильно поранила вогняну демоницю було занадто великим. Мені було не шкода приділити їм уваги. 

Ми з Ейденом вели пусті балачки, коли я стала помічати на нашій парі погляд одного з радників. Я зробила такий висновок з його зовнішнього вигляду. Дорогий костюм, рівна і пряма спина, зверхній погляд, перед ним всі кланяються і з повагою схиляють голови. Він поглядав на нас і ніяк не міг набратися сміливості підійти. Насправді я іронізую. Він був незадоволений моєю присутністю. Певно хотів переговорити з Ейденом на одинці, без зайвих вух. 

- Коханий, схоже один з твоїх радників не наважується підійти, - сказала Ейдену, кивком вказуючи на чоловіка. 

- Це радник Конрад. Він займається безпекою, - повідомив мені Ейден і махнув демону рукою, підзиваючи до себе. 

- Схоже йому не до вподоби моя присутність.

- Йому доведеться звикнути, - з кривою усмішкою заявив Ейден. 

Радник Конрад з важким кроком нарешті таки дійшов до нас. Він низько поклонився Ейдену і ледь кивнув мені. Нащо я йому відповіла. Грубо. Просто штовхнула магією його в спину. Йому довелося нахилитися. Різко. І зі зціпленими зубами. Так сильно він їх стискав, що я чула скрегіт.  

Почула тихий сміх Ейдена. Наткнулася на розлючений погляд радника. Дивись-дивись, мені байдуже. 

- Конраде, ти хотів про щось поговорити? - запитав Ейден, хлопнувши радника по плечу. 

- Хотів, Повелителю, та без сторонніх вух, - як я й думала. 

- Конраде, тобі доведеться звикнути до присутності моєї нареченої.

Очі Конрада розширилися, а потім вмить перетворилися на дві вузькі щілочки. 

- Повелителю, це справжня дурість з вашого боку. Відьму ніхто не прийме. Навіть з кров'ю демона. 

- Вашого дозволю ніхто не питає, раднику, - заявила я. Мені набридає слухати одне й те ж саме. - В результаті моїх спостережень, ніхто з демонів не ставиться вороже до відьом. Вам не подобається, що ми просто тут з'явилися. Почали встановлювати якісь правила, не радячись з вами. Вас дратує, що вашої думки ніхто не враховує. Я пораджу вам звикати. 

- І це говорить мені відьма, котра не вміє робити нічого, окрім як сидіти в саду та читати книжки. Який толк від Правительки, котра нічого не вміє. Я цю посаду виборов кров'ю і потом. Я не маю наміру слухати подібні слова від тебе! - останні слова він майже прокричав, наблизившись до мене. Деякі демони повернулися у наш бік. Ще я помітила схвильовані й напружені погляди відьом. 

Я лиш посміхнулася. Що мені його слова. Скоротила між нами відстань так, що наші носи ледь не торкаються один одного. Очі радника палали праведним гнівом. Вони прямо кричали: “Хто ти така?!”. А я лишень можу сміятися. І я сміюся. Прямо йому в обличчя. 

Моя рука піднялася у повітря. Торкнулася нігтиком щоки радника. Він сіпнувся. Причина в тому, що я пустила сильний потік току по його тілу. Після мого вчинку він розгнівався ще дуже. Це змусило мене розтягнути губи в посмішці ширше. 

Наступне, що я зробила - випустила сильний потік повітря, збивши його з ніг. В результаті він гепнувся на коліна. 

- Оу, великий радник на колінах перед відьмою, - сказала Конраду, котрий в прямому сенсі палав від гніву. - Звикай, Конраде, відтепер тобі доведеться схилятися переді мною. Хочеш ти того чи ні. 

Маленькі вогняні іскорки хлинули по волоссю радника. Його ніздрі розширилися. Дихання стало важким і глибоким. Тіло почало збільшуватися. Тканина одягу стала розходитися по швах з відповідним звуком. Шкіра перетворилася на розпечену лаву. Темна, майже чорна, шкіра з рідкими змійками.