Розділ 4

Вдома я приготувала вечерю, заїхавши дорогою в магазин. Ситна їжа, вино та свічки. Одразу скажу, що це не романтична вечеря. Останнім часом я прикипіла до ароматичних свічок і постійної легкої музики. Ніколи раніше таким не захоплювалася, але зараз я сильно змінююсь. Не знаю причин подібних змін. 

Я вже накривала на стіл, коли в стовпі полум'я посеред кімнати з'явився Ейден. Верхні ґудзики сорочки розстібнуті, рукава закочені, волосся скуйовджене. Під очима темні кола, бліде обличчя. У світлі свічок він виглядає дуже втомленим. 

Ейден підійшов до мене та обійняв зі спини. Міцно притиснувся своїми сильними грудями та зарився обличчям у волосся. Його губи торкнулися моєї шиї. Шкіра покрилася мурахами. Я ледь стримала стогін задоволення. Уявити не могла як сильно я за ним сумувала. Його руки ще сильніше притиснули мене до тіла. Збудження Ейдена я відчула так явно, що ледь втрималася від бажання здерти з нього весь одяг та затягнути його в ліжко. Ледве, але стримала свої пориви. 

- Сідай за стіл, - сказала Ейдену, вивернувшись з його обіймів. 

Він зітхнув, але за стіл сів. 

- Ти виглядаєш жахливо. Спиш взагалі? 

- Немає причин повертатися в ліжко, - сказав Ейден, розглядаючи мене. 

- Я хотіла поговорити з тобою, - поставила тарілку з їжею перед Ейденом, поставила собі та сіла нарешті за стіл. 

- Про що? - Ейден взявся наминати качку. 

- Демони обійшли твій наказ і продовжують вбивати. 

Їсти Ейден різко перестав. 

- В постійних звітах я читаю лише про спроби нашкодити. Через свою зайнятість не мав можливості перевірити все самостійно. Мій промах.

- В селі зникають діти. Ліс схожий на місце з фільмів жахів. Через те, що я не знаю цих демонів, не можу ніяк з ними боротися. А доля дітей залишається невідомою. 

Ейден відставив тарілку в бік, підвівся на ноги. Його рука протягнулася до мене. 

- Ходімо, потрібно розібратися з цими демонами. 

Я прийняла його руку. Ми направилися до лісу, який ввечері виглядав, як справжня безодня. 

- Ти змінилася за ці два дні, - сказав Ейден по дорозі, тримаючи мене за руку. - Стала якоюсь іншою. Рум'янець на щічках, очі блищати.

- Це не єдині зміни. Мої рецептори сходять з розуму. Ще ніколи я не відчувала так сильно емоції інших. 

- Ти про що? - Ейден навіть зупинився і розвернув мене до себе. 

- Якщо раніше, я чула лише далеке ехо почуттів, то зараз вони висять у повітрі. Я їх буквально можу вдихнути, - важко пояснила зміни, що зі мною сталися. 

- Що ще змінилося? - поцікавився Ейден. Я відчула в ньому зацікавленість, радість, невіра, страх і величезне щастя. Всі ці емоції змінювалися одна за одною, дуже швидко. 

- Що за калейдоскоп емоцій, Ейден? - здивовано запитала. 

- Ти їх відчула? - запитав Ейден, не маючи сил стримати посмішку. 

- Як свої. 

Ейден розсміявся і міцно мене обійняв. Я була трохи шокована. Що він робить і чому він так радіє? Ейден схопив моє обличчя у свої руки та заволодів моїми губами. Суміш звіриної пристрасті та солодкої ніжності. Я задихалася від сили його почуттів. Але мені так соромно.

Для мене щастя бути тут з ним. Стояти посеред вулиці, цілувати його вуста, торкатися його тіла, відчувати його пекельне тепло. Але тут. Мені соромно, що я не можу знайти в собі сили стати частиною його королівства. 

Тільки коли Ейден відірвався від моїх уст і почав витирати сльози, я зрозуміла, що плачу. 

- Вибач мені, коханий, - прошепотіла я, захлинаючись слізьми.

- Кохана моя, за що ти вибачаєшся? - здивовано запитав Ейден. 

- Я не змогла стати частиною твого світу. 

- Дурненька, - посміхнувся він. - Я бачу, що ти не можеш себе вільно почувати в палаці. Тому повинен зробити все, щоб у світі демонів тобі було комфортно. 

- Вибач, - ще раз вибачилась перед коханим. 

- Не смій вибачатись, Рино! Твій комфорт для мене на першому місці. 

Він знову поцілував мене і лагідно обійняв. Завдяки його теплу і міцним обіймав, я заспокоїлась, хоч і довелося витратити на це п'ять хвилин. До лісу ми дійшли обіймаючись. Я була щаслива, що змогла пояснити йому своє різке рішення повернутися додому. 

Проте, дійшовши до заданої точки, всю радість вітром здуло. Зловіща темрява лісу змушувала кров застигати в жилах. Ейден втягнув повітря та уважно вглядівся в чорноту лісової пущі. Його очі затягнуло темрявою, ще більш зловіщою, ніж та, яка огортала ліс. 

- Це тіні, - констатував Ейден. 

- Мені це ні про що не говорить, коханий, - сказала Ейдену. 

- Це тіні демонів. В нас є можливість відділяти свою тінь і відправляти її куди завгодно. Я був впевнений, що наказ буде розповсюджуватися і на тіні. Схоже, я помилився. Тіні можуть полювати на людські душі. Вони харчуються самі та живлять своїх господарів.

- Як з ними боротися? 

- На жаль, тіней важко контролювати, вони своєвільні. Чим більше вони поглинають душ, тим важче їх позбутися. Є кілька заклинань, я тобі їх покажу. Вбиваючи тінь, помирає і її господар. 

- А діти? Їх вже не врятувати? - з надією запитала я, хоч і розуміла, що означає “живитися душами”.

- Мені шкода, люба. 

Ейден дійсно шкодував, що дітей ми врятувати вже не зможемо. Боляче, але ще гірше буде батькам, що втратять будь-яку надію на кращий розвиток подій. 

- Залишся тут, я розберусь з тінями, - попросив мене коханий. 

Я тільки кивнула. Присіла на бордюр, бо ноги не тримали. В мене не було сил знову заходити в ліс. Я посміла забути про все. Легко викреслити зі свого життя та обов'язків. Повинна була піклуватися про мешканців села та їх безпеку. Що натомість вчинила я? Бездумно подалася за своїм коханим, відкинувши все, що мало для мене сенс життя. Забула про своє звичне життя, крамничку, магію та інше. Сліпо віддалася коханню. І ось до чого це дійшло. 

Самокопанню я віддала не так багато часу. На щастя, Ейден повернувся до мене, інакше б я з’їла себе зсередини.