Розділ 2

Його слова пролунали громом. Спочатку я не могла зрозуміти їх сенс. Але щойно я вдумалася в слова, то зависла.

Я стояла кілька секунд дивлячись в нікуди. Ейден назвав мене нареченою? Чи мені все ж почулося? Я повернулася до Ейдена і втупилася в його очі. Він дивився на мене абсолютно спокійно. Здавалося, що він впевнений у своїх словах. Але я так не думала. Відьма, нехай і з частинкою демона в собі, не може стати Правителькою демонів! Я намагалася це уявити собі в голові, але це було надто абсурдним. Я – відьма.

Проте, мій вираз обличчя не порівняти з виглядом Маріси. Широко відкритий рот і здивування в очах. Але на секунду. В наступну мить її очі наповнилися люттю. Волосся Маріси запалало вогнем. Демониця була надзвичайно сильною. Не дивно, що вона націлена на місце Правительки. Біля могутнього демона має стояти демониця відповідно його силі.

Лейра ж ніяк не відреагувала на слова Ейдена. Вона продовжувала спостерігати за розвитком подій. Лейра не здавалася не зацікавленою в цій звістці. Вона вміло приховувала свої справжні емоції під маскою байдужості. Хоч Лейра ні на секунду не дала своїм почуття волю, але я відчувала, що вона ще покаже свою сутність.

В одну мить всі мої роздуми розлетілися від голосного і злого крику Маріси.

-Ти збираєшся зробити цю відьму Правителькою?! – вона підійшла до Ейдена, дивлячись йому в очі. Ніякого страху перед сильним демоном та своїм Повелителем.

-Ти переходиш межі, Марісо. Я не питатиму в тебе дозволу одружуватися, - холодний голос Ейдена змушував усіх тремтіти.  

- Невже, ти не розумієш, що демонам це не сподобається? – її голос трохи стих, але вона продовжила звертатися до нього на «ти».

-Марісо, ти не дорожиш своїм життям? Я в останнє тебе попереджаю. Наступного разу ти залишишся без голови.

Ейден взяв мене за руку і ми зникли у вогні. Наостанок побачила як схиляється у поклоні Лейра і гнівно дивиться Маріса.

Вогонь зник, а шок ні. Я повернулася до Ейдена, щоб знайти в його очах відповідь на своє запитання. Це був жарт?

-Що? – запитав здивовано Ейден.

-Ти заявив, що я твоя наречена. Тобі не здається, що занадто жорстокий жарт? Як ти поясниш всім, що це брехня?

-Хто сказав, що це брехня? – здивовано злетіли догори брови Ейдена.

-Перестань наді мною знущатися!

-На балу я повідомлю всім про наші заручини.

-Я не чула від тебе пропозиції. Коли це ти ставав на одне коліно і відкривав коробочку з каблучкою?

Ейден посміхнувся. Він повільно опустився на одне коліно, потягнувся рукою до задньої кишені й дістав звідти маленьку червону коробочку.

Мені перехопило подих. Руки почали трястися від хвилювання, а ноги стали ватними. Я ледь трималася на них. Невже, цей чоловік, цей демон зараз стоїть переді мною на одному коліні й тримає відкриту коробочку в якій мерехтить каблучка з діамантом.

-Що ти робиш? – запитала я в Ейдена. Дурнішого запитання ще ніхто не чув. Мій мозок не міг нормально функціонувати.

- Роблю тобі пропозицію, - як ні в чому не бувало відповів Ейден.

Язик прилип до піднебіння і я змогла лише судомно втягнути повітря.

Хіба ми можемо таке зробити?

Так, я розумію, що наші світи та наші раси мають зробити крок на зустріч один одному, але Правитель демонів хоче поєднати своє життя з відьмою, звичайною відьмою. Ні демони, ні відьми не приймуть цього союзу, особливо зараз, коли вони досить вороже налаштовані один проти одного.

-Невже, ми можемо це зробити? – з надією і страхом запитала я.

В глибині душі я була щасливою від пропозиції Ейдена, але страх заповнив всю мою душу. Я не знала, чи можемо ми так вчинити, чи можемо зараз думати про себе.

-Чому ні! Чому я не можу бути щасливим зі своєю коханою жінкою?

Його слова, як мед на душу. Страх потихенько покидав мою душу, але частинка його все-таки залишилася. І доки нас не приймуть наші раси, цей страх нікуди не дінеться.

-Ти згодна? – запитав Ейден, виводячи мене з думок.

Я поглянула в його очі, такі глибокі та чорні. Протягнула тремтячу руку до каблучки та вийняла її з коробочки. Золотий обідочок з квадратним чорним діамантом. Знову поглянула на Ейдена і нерішуче посміхнулася, кивнувши головою в знак згоди. 

-Так, я згодна!

Ейден підскочив на ноги та підхопив мене на руки. Почав кружляти й радісно посміхатися. Опустивши мене на ноги, взяв з моїх рук каблучку. Торкнувся моєї  правої долоньки й повільно надягнув каблучку на безіменний палець.

Камінець засяяв яскравим світлом. Маленькими змійками з діаманта потягнулося світло на мою руку. А там де воно торкалося з’являлися чорні завитки татуювання. Такі ж зачорніли й на руці Ейдена, але дійшли вони лише до зап’ястка.

-Що це? – шоковано запитала я.

-Це знак, що тепер ми наречена і наречений. Щойно ми одружимось, татуювання протягнеться до ліктя, а після народження первенця до плеча, де і завершить свою подорож.

Його посмішка з чортенятами в очах змусили мене почервоніти. Хто б міг подумати.