Розділ. 2 "Відважний чи вбивця? "

Цю історію я почула зовсім нещодавно. Вона про батька і сина. Отожбо:

Жив на світі чоловік і мав він сина, одного єдиного, але такого бажаного. Матері у сина не було,ні вона не померла, не пропала безвісти, ні—її просто не було. Чоловік працював на залізниці і завдяки йому кожен потяг мав свій шлях. Лише один взмах ключем у ліву чи праву сторону відкривав потягу дорогу далі. Син того чоловіка полюбляв батькову роботу, він часто просив взяти його з собою, адже любив дивитись на проводжаючих, на пасажирів, на водіїв. Найбільше хлопчика цікавили люди, вони від'їжали і приїжали, чекали своєї черги на білет і навпаки викидали вже той самий непотрібний білет виходячи з потягу. Люди були різними. Були і самозакозані які годинами напроліт дивитись у люстерко яке відображало їхні лиця, і оздоблені, які мовчки сиділи позаду, і розчавлені які просто гляділи у вікно. Були і наркомани і пияки і розгублені і зневірені були всякі. Кожен з них сідав на потяг за власним маршрутом, не вважаючи цей шлях хоча б чимось. Тоді ж поїзд рушив, а трохи далі застиг на місці той самий хлопчик, застиг лише тілом, а голосом все кричав і кричав про допомогу, але поїзд рушив. Можна довго описувати різних людей в потязі, але це залишається незмінним. Перед чоловіком який вкотре робив змах ключем, постала картина. На одному боці власна дитина, що застряла поміж колій, а на іншому життя тисячі людей, що їхали у потязі і навітьне здогадувались про вибір чоловіка. Тоді чоловік змахнув ключем і заплакав, а поїзд лише промчав вперед. Біля одного з вікон дивилась дівчина років двадцяти, яка давно сенс дитя поклала в шприц і дозу. Лише вона з такої кількості людей побачила розтрощене тіло хлопчика і кричащого від болю батька. Вона змінила своє життя. Хоча багато хто з пасажирів можливо і не дізнається про сльози батька і невгамовний крик хлопчика на допомогу. Пройшов час і чоловік все ще був сам, час йшов все далі, але ні сім'ї ні дітей чоловік не мав. Ні не тому що  не хотів чи не міг мати. Ні! Він лише гуляв по скверам і паркам, дивлячись очима на діток і посміхався. Він все ще згадує той день коли  на одній чаші вагів була власна дитина, а на іншій тисячі незнайомих йому і з ним людей. І аби вберегти їм життя він віддав єдиного сина смерті, аби тисячі інших змогли ЖИТИ.