Новела четверта - 2

Наприкінці квітня, коли весна охопила світ, зробивши його святковим і прекрасним, я нарешті трохи вибрався з тієї прірви, в яку потрапив.

І одразу ж відбулася презентація нашого із гуртом «Melange» альбому. Стьопі Мішковцю вдалося орендувати Палац культури для проведення концерту.

Я виступав як запрошений музикант гурту «Melange». Відіграли ми чудово. Звичайно, левова частка оплесків дісталася співакові гурту.

Віддячили і мені. Коли ми розкланявшись йшли зі сцени під овації натовпу, якась рудувата жінка, вийшовши на сцену, подарувала мені великий букет троянд. Переодягнувшись у гримерці, я, відмовившись від бенкету, попросив Стьопу відправити мене додому.

 - Розумію, ти ще від хвороби не відійшов..., - сказав він -  Знаєш, а ти відіграв класно! Жодного зайвого удару, жодного проколу – повір мені, я слухав!

Залишивши Степу на ганку, я сів у викликане ним таксі.

Вдома я повалився на диван і довго лежав, важко дихаючи.

Змусив себе підвестися, помітив букет на кріслі і подався у ванну. Там я зняв целофан. На підлогу впав шматочок картону. Я засунув його до кишені.

Потім опустив троянди у воду та підрізав кінчики ножицями. Поставивши квіти у вазу, я дістав те, що лежало у моїй кишені.

Це було запрошення на виставку мистецьких робіт Аліси Кулик.

Чесно кажучи, відвідувати виставки мені не хотілося, тай сили ще не було, але в запрошенні були розміщені фотографії її робіт – картини привернули мою увагу.

«Непогано малює - можна і сходити», - вирішив я.

***

Виставка проходила у неділю. Цього дня біле світло вже заполонило світ, і стояв пряний запах, а хвилі вітру гойдали кучеряві верхівки дерев, і сипався квіт, наче сніг.

У світ живопису я поринув з головою! Веселі, засмаглі люди на узмор'ї; зворушлива дівчинка годує собачку; біло-лілові хмари летять над землею; горді лицарі стоять перед королевою; самотній човняр править уночі на далеке світло; жінка в капелюшку, відклавши мініатюрну книжку, задумливо дивиться на летючих птахів; собаки за столом уважно слухають ворона - оратора...

Таким став дивний внутрішній світ художниці Аліси Кулик...

Погортавши буклет за столиком і написавши в книзі відгуків, я сидів на стільчику, відпочиваючи, спостерігаючи за людьми і ще раз милуючись картинами.

Щось мене особливо привабило, щось сильно зачепило. Ні, я ні хвилини не шкодував, що пішов на виставку.

Мене привабив портрет жінки у капелюшку – він мені когось нагадав, десь я вже бачив цю жінку. Трохи довгасте обличчя, точений акуратний, в міру довгий носик, виразні сині очі. З-під капелюшка було вибивалося темно-каштанове волосся.

Кивнувши здалеку художниці, яка спілкувалася з шанувальниками, я покинув будівлю. Крокував вулицею і було мені якось легко і добре.

Увечері вдома я досить швидко знайшов у Facebook художницю Алісу Кулик. Надіслав їй запит у друзі та переглянув фотографії робіт. Були й незнайомі. Серед репродукцій попалася мені й картина з портретом жінки у капелюшку – «Вона та птахи».

Якийсь час я роздумував, а потім наважився написати про мої враження.

У Messenger вона відповіла:

Олександре, я дуже рада тому, що вас зацікавив мій живопис. Щодо роботи «Вона та птахи». Вона писалася з моєї сестри Олени ... До речі, моя сестра теж малює, але основне покликання - скрипка. Вона чудовий музикант! Ви можете знайти її виступи на Facebook або на YouTube (Гелена Королевич). Вас може здивувати ім'я. Це від давньогрецького Хелена, по-нашому – Олена.

Олександре, якщо будуть ще питання щодо моїх робіт – пишіть.

Я поставив ще кілька запитань щодо картин, які цікавлять мене, запитав про виставку, отримав заочне запрошення на нову. Потім вирішив переглянути сторінку Гелени Королевич.

Знайшов її легко серед друзів Аліси і звернув увагу на фото. Жінка у кріслі дивиться кудись у вікно. Нині їй сорок один рік. Олена (чи Гелена) закінчила Київську муніципальну академію музики імені Р. Глієра.

Особистих фотографій було небагато. З хлопчиком років шести та міцним світловолосим чоловіком на морі. Стоїть біля води в купальнику, і крапельки моря горошинками тремтять на гнучких руках та округлих стегнах. У піску грає із сином і вчить його плавати. У гримерці – підготовка до концерту. Удвох із подругою на прогулянці містом. У прикрашеної новорічної ялинки з сином, що подорослішав.

Тут час вже торкнувся Олени, обличчя інше - жінки, яка пережила негаразди. Але на концертних фотографіях інший вигляд - більш одухотворений і зосереджений.

Вона божественно грала "Друге інтермеццо" з "Кармен - сюїти" Бізе. Подивившись ще пару відеофрагментів я поставив лайки, а щодо виконання Бізе написав відгук.

Жодної відповіді не було, і я вже подумав, що це через зайнятість.

Увечері, прийнявши необхідні ліки, я згадував, де міг бачити Олену Королевич. Так нічого не згадавши, я взявся за книгу.

Розгадка прийшла вночі. Я раптом прокинувся від усвідомлення того, що побачив чітку та ясну картину. Я був в обширній будівлі і розглядав стіну з великою фрескою. Намальовані були танцюючі люди у старовинному вбранні. Серед них виділялася жінка у світло-блакитній сукні. У каштанове її волосся було вплетено червоні та сині стрічки. Обличчя дівчини було спокійне, але рухи тіла свідчили про танець. У правій руці вона тримала віяло. На лівій руці сиділа синиця. Двоє молодих чоловіків, відокремившись від великого рожевого куща, підносили танцівниці ще одного великого птаха. Так, то була вона, обличчя дуже схоже! Але де я міг побачити це раніше? Це ж цілий світ і мені довелося в ньому побувати.