Новела четверта - 2

Наприкінці квітня, коли весна охопила світ, зробивши його святковим і прекрасним, я нарешті став вибиратися з тієї прірви, у яку потрапив. Я знову сів за барабани – тренуватися.

Моє життя стрімко змінилося, коли в ньому з'явився концерт. Це було схоже на спалах блискавки у темній ночі.

Я виступав як запрошений музикант гурту «Melange». Ми презентували новий альбом і відіграли чудово. Звичайно, левова частка овацій дісталася співакові гурту.

Коли ми, розкланявшись, йшли під оплески, якась рудувата жінка, вийшовши на сцену, подарувала мені великий букет троянд. Переодягнувшись у гримерці, я, відмовившись від бенкету, попросив музиканта Стьопу відправити мене додому.

 - Розумію, ти ще від хвороби не відійшов..., - промовив він, пильно оглядаючи мене. -  Знаєш, а ти відіграв класно! Жодного зайвого удару, жодного проколу – повір мені, я слухав!

Залишивши Степана на ганку, я сів у викликане ним таксі.

Вдома я повалився на диван і довго лежав, важко дихаючи.

Змусив себе підвестися, помітив букет на кріслі і подався у ванну. Там я зняв целофан. На підлогу впав шматочок картону. Я механічно засунув його до кишені.

Потім опустив троянди у воду та підрізав кінчики ножицями. Поставивши квіти у вазу, я дістав те, що було у кишені.

Це був міні – буклетик: запрошення на виставку мистецьких робіт якоїсь Аліси Кулик.

Чесно кажучи, відвідувати виставки мені не хотілося, та й сил ще не було, але в запрошенні були розміщені світлини її робіт. Картини привернули мою увагу.

«Цікаві роботи - можна й сходити», - вирішив я.

***

Виставка проходила у неділю. Ранок розлив своє біле світло, стояв пряний запах, а хвилі вітру гойдали кучеряві верхівки дерев, і сипався квіт, наче сніг.

У світ живопису я поринув з головою!

Веселі, засмаглі люди на узмор'ї; зворушлива дівчинка годує собачку; біло-лілові хмари летять над землею; горді лицарі стоять перед королевою; самотній човняр править уночі на далеке світло; жінка в капелюшку, відклавши мініатюрну книжку, задумливо дивиться на летючих птахів; собаки за столом уважно слухають ворона - оратора...

Таким став дивний внутрішній світ художниці Аліси Кулик...

Погортавши об’ємний  буклет за столиком і написавши в книзі відгуків, я сидів на стільчику, відпочиваючи, спостерігаючи за людьми і ще раз милуючись картинами.

Щось мене особливо привабило, щось сильно зачепило. Ні, я ні хвилини не шкодував, що пішов на виставку.

Мене привабив портрет жінки у капелюшку – він мені когось нагадав, десь я вже бачив цю жінку. Трохи довгасте обличчя, точений акуратний, в міру довгий носик, виразні сині очі. З-під капелюшка було вибивалося темно-каштанове волосся.

Кивнувши здалеку художниці, яка спілкувалася з шанувальниками, я покинув будівлю. Крокував вулицею і було мені якось легко і добре.

Увечері вдома я досить швидко знайшов у Facebook художницю Алісу Кулик. Надіслав їй запит у друзі та переглянув фотографії робіт. Були й незнайомі. Серед репродукцій попалася мені й картина з портретом жінки у капелюшку – «Вона та птахи».

Якийсь час я роздумував, а потім наважився написати про мої враження.

У Messenger вона відповіла:

Олександре, я дуже рада тому, що вас зацікавив мій живопис. Щодо роботи «Вона та птахи». Вона писалася з моєї сестри Олени ... До речі, моя сестра теж малює, але основне покликання - скрипка. Вона чудовий музикант! Ви можете знайти її виступи на Facebook або на YouTube (Гелена Королевич). Вас може здивувати ім'я. Це від давньогрецького Хелена, по-нашому – Олена.

Олександре, якщо будуть ще питання щодо моїх робіт – пишіть.

Я поставив ще кілька запитань щодо картин, які мене особливо зацікавили, згадав про виставку, отримав заочне запрошення на нову. Потім вирішив переглянути сторінку Гелени Королевич.

Знайшов її легко серед друзів Аліси і звернув увагу на світлину. Жінка у кріслі дивиться кудись у вікно. Нині їй сорок один рік. Олена (чи Гелена) закінчила Київську муніципальну академію музики імені Р. Глієра.

Особистих фото було небагато. З хлопчиком років шести та міцним світловолосим чоловіком на морі. Стоїть біля води в купальнику, і крапельки моря горошинками тремтять на гнучких руках та округлих стегнах. У піску грає із сином, у морі вчить його плавати. У гримерці, під час підготовки до концерту. Удвох із подругою на прогулянці містом. Біля прикрашеної новорічної ялинки з сином, який відчутно подорослішав.

Тут час вже торкнувся Олени. Обличчя інше - жінки, яка пережила негаразди. Але на концертних фотографіях інший вигляд - більш одухотворений і зосереджений.

Вона божественно грала "Друге інтермецо" з "Кармен - сюїти" Бізе. Подивившись ще пару відео-фрагментів я поставив лайки, а щодо виконання Бізе написав відгук.

Відповіді не було, і я подумав, що це через зайнятість.

Зовсім несподіваноза три дні, вона написала у Messenger:

Добридень!