Новела третя - 4

У подальшому я намагався знайти хоч якісь відомості про тих, хто оточував Опанаса Петровича Діброву. Агнія намагалася мені допомогти.

Ми копалися на дачі в четвертій кімнаті, куди мама звалила всякий мотлох. Наші зусилля не пропали даром. Агнія знайшла коробку з листами та листівками, а на мою частку дістався зошит із виписками з творів Григорія Сковороди та інших філософів.

Я відкрив і в очі кинулася фраза:

"Сковорода:

Дух – це життя, а матерія пов'язує зі смертю.

Світ складається з матерії та форм. Невидимий світ – це форми - ідеї. Це первородні світи, нерукотворні».

Незрозуміло було, чи це справжні слова філософа, чи дідів переказ.

- Щось я ніяк не можу вникнути в цього Сковороду, - сказав я після півгодинного сидіння в кріслі над текстами філософа.

- Філософія і не дається так, з нальоту, - зауважила Агнія, відволікаючись від листів та листівок.

- Можливо, можливо, - відповів я і сховав зошит. - Відкладу до кращого часу.

- До речі, я знайшла тут у листах щось цікаве, - сказала Агнія. - Дивись, лист від Беллерофонтової Л.

– Як? Від Ленари? – я підхопився і взяв листа. -  Оце сюрприз! Хіба вона не змінила прізвище, коли вийшла заміж?

- Може повернулася на своє прізвище після розлучення... Слухай, ти так і сидітимеш цілий день над цими паперами? Може усе ж на річку сходимо?

***

Ми сходили з Агнією на річку, на гай, у селищний магазин, а ввечері я розкрив знайдений лист.

Привіт, мій любий Панасику!

Як давно ми не бачилися з тобою, здається, минули сторіччя! Я живу спогадами про наш золотий час, досі пам'ятаю твої очі, твої губи, твої обійми та пестощі, твою ніжну та трохи сумну посмішку.

Як шкода, що зла доля (у вигляді цієї сумнозвісної людини) вторглася в наше життя і все зруйнувала! Як хочу повернути все назад, відмотати час, зупинити його. Я розумію, двічі в одну річку не ввійти і розбиту вазу не склеїти, але серцю не накажеш!

  Все одно згадую тебе, а отже, люблю.

Може ти відгукнешся після цього листа?

Які наші новини? Ми з сином поки що в Омську... Живемо надією. що ось-ось закінчиться війна, фашизм буде переможено, і ми повернемося до Ленінграда. Але й Шоринськ не забуваємо...

Пиши, як ти живеш...

Дуже любляча тебе і віддана тобі Ленара.

Я сховав листа до конверта і якийсь час розмірковував. Значить, Ленара любила Опанаса! Продовжувала любити, незважаючи на своє заміжжя. Чому ж він не відповів їй, навіть не розкрив листа? Що завадило?

Агнія вже спала. Поруч із лампою лежав дідовий зошит із виписками з творів філософів.

Я вийшов надвір. Десь далеко грала музика та гавкали собаки.

Місяць запанував на небі. Він сором'язливо прикрився вуаллю хмар.

Я раптом відчув подяку долі за те, що в мене є Агнія, що я знайшов її у цьому розбурханому світі! Бісеринки сліз зробили світ тремтячим. То були сльози радості!

Я рідко плачу, але цей лист Ленари щось розбудив у мені, розворушив...

Того вечора я вирішив обов'язково з'їздити до Шоринська, щоб добре дізнатися про все.

***

Я планував їхати через день, але раптово, за наводкою Артема, звалились на голову знайомі музиканти з гурту «Блік» і змінили мої плани.

Справа в тому, що у барабанщика групи Колі Протаса ніяк не виходило зіграти одну складну інструментальну тему - він то збивався, то «запізнювався». У той же час гурт не хотів полегшувати композицію або міняти музиканта. Де зараз знайдеш гарного ударника, щоб він до того ж поважав і любив твою музику, і був хорошим товаришем?

Загалом довелося вирушити до підвалу, де було обладнано студію і там ґрунтовно попрацювати над барабанною партією. Я сам не бозна-який великий майстер барабанних паличок, але прокинувся азарт. Мені стало цікаво – чи зіграю? З'явився басист Джонні,  з ним ми довго репетирували. Агнія приїхала, щоб підтримати мене, привезла пляшку кефіру та булочки. А через день уже відбувся запис...

Того ж дня, після запису композиції для альбому «Бліка», я придбав квиток на поїзд до Шоринська.

І ось потяг повільно під'їхав до призначеного місця.

Спершу здавалося, що з двадцятих років мало що змінилося. Та ж покинута платформа, навіть коза паслася недалеко.

На стоянці я помітив "Волгу" з шашечками на кузові. Виявилося, що місцевий автобус прийде ще не скоро і є два шляхи – взяти таксі чи йти пішки.

Мені подумалося, що ходити сьогодні доведеться ще багато, а чи трапиться нагода відпочити - невідомо... Тому наважився їхати.