Розділ 69

Вечір у маєтку видався тихим. Надто тихим після всього, що сталося за останні дні. У каміні повільно тріщали поліна, кидаючи м’яке світло на стіни кабінету. За великим столом сиділи всі: Даміан, Раднар, Колін, Лені… і я. Навіть кілька свічок горіли так спокійно, ніби світ зовсім не стояв на межі катастрофи кілька днів тому.

Я обхопила руками чашку з чаєм. Теплу. Реальну. Це допомагало трохи повернутись у нормальність.

Першим мовчання порушив Лені. Він відкинувся на спинку крісла, задумливо крутячи в пальцях келих.

— Ну що ж… — протягнув він. — Треба віддати належне її величності.

Всі подивилися на нього.

— Амбіції у жінки… космічні. Змінити баланс магії у всьому світі лише тому, що чоловіки погано керують… — він зітхнув. — Чесно кажучи, я не впевнений, що вона зовсім помиляється.

Колін тихо фиркнув.

— Це не зовсім той спосіб, яким зазвичай вирішують політичні питання.

— Та невже? — підняв брову Лені. — А я вже майже повірив, що держави завжди керуються виключно здоровим глуздом і любов’ю до ближнього.

Раднар тихо хмикнув, але нічого не сказав. Даміан мовчав. Його погляд був темним, важким. Я знала цей вираз. Він прокручував у голові кожне слово, кожен наслідок.

Я поставила чашку на стіл.

— Я розумію її.

Чоловіки повернулися до мене.

— Не як королеву, — тихо сказала я. — А як жінку. І як матір.

Кілька секунд ніхто не говорив.

— Коли втрачаєш дітей… — я зробила коротку паузу, відчуваючи, як слова важко формуються в грудях, — світ перестає бути таким, як раніше.

Мій погляд мимоволі ковзнув до рук, що лежали на колінах.

— Горе змінює людей.

Тиша стала м’якшою.

— Воно не зникає, — продовжила я тихіше. — Воно просто… залишається всередині. І з часом починає впливати на кожне рішення.

Колін опустив очі. Раднар повільно провів рукою по волоссю. Навіть Лені на кілька секунд перестав жартувати.

Я тихо додала:

— Ми всі трохи інші після того, що сталося.

Мій погляд мимоволі ковзнув у бік вікна. Темрява за ним була глибокою.

— І королева теж.

Даміан нарешті заговорив. Його голос був тихим.

— Горе може пояснити багато речей.

Він зробив коротку паузу.

— Але воно не завжди їх виправдовує.

Я кивнула.

— Так.

І знову запала тиша. Але тепер вона вже не була важкою. Скоріше… чесною. Бо правда була проста. Горе залишає слід.

На кожному.

***

Ніч у маєтку була тихою. Наче після бурі. Кожен розійшовся у свої кімнати з власними думками, і навіть коридори здавалися спокійнішими, ніж зазвичай. Я довго лежала без сну, дивлячись у темну стелю.

Світ врятовано. Імпробус мертвий. Сфера відновлена. Звучало майже нереально.

Але одна думка поверталася знову і знову. Я обережно поклала долоню на живіт. Два маленьких джерела магії. Два.

Якби мені сказали про це ще кілька місяців тому… я б розсміялася. Тепер же мені було трохи страшно навіть думати про це занадто голосно. Я… мама.

Ця думка була настільки великою, що мій мозок поки відмовлявся її повністю приймати. І, мабуть, це було правильно. Бо наступного ранку…усе остаточно вийшло з-під контролю.

***

— Ні.
— Ні.
— І ще раз ні.

Я стояла посеред кімнати, схрестивши руки, і дивилася на Даміана.

Герцог Етерн, один із найнебезпечніших магів королівства, стояв переді мною з виглядом людини, яка щойно відкрила для себе нову релігію.

Релігію під назвою вагітна дружина.

— Тобі потрібен спокій, — заявив він.

— Я тільки прокинулася.

— Саме тому.

— Я цілитель.

— Саме тому.

— Даміане…

— Яріанель.

Ми дивилися один на одного кілька секунд. І раптом з дивана пролунав голос.

— Я просто хочу уточнити, — задумливо сказав Лені, — ми зараз спостерігаємо легендарного герцога Етерна, який може спалити армію одним закляттям…

Він зробив паузу.

— …і який панічно боїться вагітної жінки.

Колін тихо засміявся. Раднар сховав посмішку в долоні. Даміан кинув на Лені такий погляд, що менш досвідчена людина вже б почала писати заповіт.

Лені ж лише підняв руки.

— Я просто констатую факт.

Я зітхнула.

— Я не хвора.

— Ти вагітна.

— Це не смертельна хвороба.

— Для тих, хто тебе любить, — холодно сказав Даміан, — це майже так.

На секунду в кімнаті стало тихо. І ця його фраза раптом була настільки щирою, що я не знала, що відповісти.

Лені швидко вирішив врятувати ситуацію.

— Ну що ж, — сказав він весело. — Вітаю всіх. Ми офіційно вступили в нову фазу життя.

Він почав загинати пальці.

— Перше: герцог став ще страшнішим.  Друге: тепер у нас у домі буде двоє маленьких тиранів.  І третє…

Він подивився на мене.

— Я вже бачу, як ти через кілька місяців будеш лікувати людей, читати лекції Раді і керувати маєтком, поки всі ці троє намагатимуться загорнути тебе в ковдру.

— Я не настільки драматичний, — холодно сказав Даміан.

Лені підняв брову.

— Ти сьогодні тричі перевірив, чи достатньо м’яка подушка на її кріслі.

Колін уже відкрито сміявся. Я потерла скроні.

— Я починаю шкодувати, що вийшла заміж.

— Ні, — спокійно відповів Раднар.

Він подивився на мене так тепло, що я відчула, як у грудях щось м’яко стислося.

— Не шкодуєш.

Тиша на секунду стала дуже світлою. А потім у двері постукали. Усі повернули голови.

Слуга трохи невпевнено зазирнув до кімнати.

— Перепрошую, герцогине.

Він  зробила крок уперед.

— До вас завітала гостя.

Я нахмурилась.

— Гостя?

Слуга кивнув.

— Вона сказала… що ви її чекали.

***

Слуга відступив убік, пропускаючи гостю до кімнати.

І я одразу зрозуміла, хто це.

— Пані Віта, — сказала я тихо.

Вона виглядала так само, як і під час нашої останньої зустрічі. Проста темна сукня. Спокійний погляд. Ні корони, ні магічного сяйва, ні чогось божественного. Зовсім звичайна жінка… якщо не знати, хто вона насправді.