Розділ 58

Тиша після новини про зникнення Еріна тривала недовго.

Бо щойно я сіла за стіл, стало зрозуміло — вони чекали не просто мене.

Вони чекали розмови, яка їм самим не подобалась.

Даміан провів рукою по столу, і над темним деревом спалахнула карта королівства. Світлові мітки повільно пульсували, позначаючи портальні переходи останніх тижнів.

— Ми спостерігаємо за пересуваннями Імпробуса, — почав він рівно. — Після весілля він різко активізувався.

Лені фиркнув.

— І під “активізувався” мається на увазі почав поводитися як людина, яка щось дуже поспішає закінчити.

Світлові точки спалахнули яскравіше.

Я нахилилась ближче.

— Північ?

Раднар кивнув.

— Постійні переходи. Малими групами. Без офіційних повідомлень. Без супроводу.

Колін додав тихо:

— Частина переходів взагалі не має логічного пояснення. Там немає ні військових баз, ні родовищ, ні політичних союзників.

Даміан змінив масштаб карти.

І моє серце пропустило удар.

Назва з’явилась майже в центрі гірського хребта.

Фостер Гед.

Я різко випрямилась.

— Стоп.

Усі подивились на мене.

— Ви сказали… північні гори?

— Так, — повільно відповів Даміан. — Ти щось знаєш.

Я видихнула.

І витягнула щоденник із сумки.

— Я щойно повернулась із палацу. З бібліотеки королеви.

Кілька хвилин я коротко переповідала все: щоденник, втечу поселення під час Великої війни магів, печери, знайдену сферу.

Коли я дійшла до моменту народження дитини — у кімнаті стало зовсім тихо.

Лені першим порушив мовчання.

— Тобто… якийсь гірський цілитель дві  тисячі років тому випадково описав сферу розподілу?

— Він сам у це не повірив, — сказала я. — Вирішив, що це маячня.

Я подивилась на карту. На пульсуючу точку. Фостер Гед.

І раптом нервово засміялась. Спочатку тихо. Потім голосніше.

Усі подивились на мене так, ніби я остаточно втратила розум.

— Що? — насторожено спитав Раднар.

Я потерла обличчя.

— Ми три місяці шукаємо викрадену сферу по всьому королівству…

Я махнула рукою в бік карти.

— …а що, якщо вона весь цей час просто лежала там, де її знайшли вперше?

Тиша.

Колін повільно прошепотів:

— Ти думаєш… її нікуди не переносили?

Я знизала плечима.

— Імпробус не шукає щось. Він їздить до чогось.

Лені тихо присвиснув.

— Оце вже іронія рівня творців.

Я сперлась руками об стіл.

— Якщо сфера була в горах ще з часів війни… якщо вона справді наділяє магією…

Я підняла погляд на Даміана.

— То що тоді означало, що її вкрали?

Ніхто не відповів одразу. Світлова карта між нами тихо мерехтіла. І вперше питання прозвучало по-справжньому страшно.

Бо якщо сферу не забрали з місця… значить, хтось вкрав не саму кулю.

А її контроль.

***

Карта все ще мерехтіла між нами, але тепер ніхто вже не дивився на Фостер Гед.

Думки повернулися до значно гіршої проблеми.

Еріна.

Раднар першим порушив мовчання.

— Якщо Імпробус справді рухається до печер… то навіщо йому Ерін?

Колін похитав головою.

— Це не виглядає логічно. Він не має жодного стосунку до сфери.

— І до політики теж, — додав Даміан. — Ерін не є важелем впливу.

Я схрестила руки.

— Шантаж?

Лені одразу фиркнув.

— Та ну. Пробач, Яріанель, але ви навіть офіційно не одружені. З точки зору герцога це виглядає як викрадення… дуже дивного знайомого.

Я скривилась.

Неприємно. Але логічно.

— До того ж, — продовжив він уже серйозніше, — Імпробусу зараз потрібна магія. Багато магії. Для того його проклятого накопичувача.

Він розвів руками.

— А напів вампір? Ну серйозно. Він що, планує заряджати артефакт сарказмом і травмами дитинства?

Колін ледь не пирхнув.

Але слова вже зачепили думку.

Щось… не сходилось.

Я повільно випрямилась.

— Так.

Усі подивились на мене.

— Саме. Не сходиться.

Даміан звузив очі.

— Поясни.

Я зробила крок до столу.

Серце почало битись швидше — той самий момент, коли мозок лікаря раптом складає пазл раніше за свідомість.

— Імпробусу потрібна магія, — почала я. — Великий резерв. Стабільне джерело.

— Саме так, — кивнув він.

— І ми всі виходимо з припущення, що Ерін не підходить… бо він не класичний маг.

Лені знизав плечима.

— Ну… так?

Я повільно перевела погляд з одного на іншого.

І відчула, як холод пробігає вздовж хребта.

— Теоретично… — тихо сказала я. — Який запас магії може мати напіввампір?

Тиша.

Я продовжила, вже швидше:

— Безсмертний або майже. Самостійно регенерує. Постійно відновлює тканини. Використовує магію крові — одну з найстаріших форм сили.

Колін повільно зблід.

Раднар перестав рухатись.

А Даміан дуже тихо сказав:

— Продовжуй.

Я ковтнула повітря.

— Якщо його тіло постійно зцілюється… значить, магічний цикл у нього не завершується. Він не витрачає резерв остаточно.

Лені вже не усміхався.

— Тобто ти хочеш сказати…

Я подивилась на них.

І нарешті вимовила те, що лякало навіть мене.

— Що Ерін не простий напів вампір. Йому дві тисячі років. 

Пауза.

— І можливо він - невичерпне магічне джерело. 

Тиша впала важкою плитою. І цього разу ніхто не жартував.

Бо якщо це правда…

Імпробус не викрав Еріна випадково. Він знайшов ідеальне джерело магії. І все через мене. Скоріш за все під час битви в фортеці, Імпробус побачив чудесне зцілення Еріна і склав факти до купи. 

***

Тиша після моїх слів тривала рівно одну секунду.

А потім Даміан різко випрямився.

— Чому. Ми. Про це. Не знали?

Його голос був тихим.

І саме тому небезпечним.

Я навіть не встигла відповісти, як він зробив крок до мене.

— Яріанель, ти розумієш, що це означає? — різко продовжив він. — Ми місяцями працюємо проти Імпробуса, оцінюємо ризики, будуємо захист — і ти мовчиш про те, що Ерін може бути джерелом сили рівня артефакта?!