Розділ 54

Переполох.

Весільний переполох.

Раніше я була впевнена, що лише залік із фармакології у Андрія Семеновича здатен викликати в мене нервове сіпання ока, холодний піт і екзистенційну кризу одночасно.

Як же я помилялась.

Підготовка до весілля урочисто посіла перше місце в списку речей, які здатні зламати навіть психічно стійку людину.

І це — попри мої дуже чіткі слова про невелике, скромне святкування для своїх.

Даміан лише спокійно повідомив, що весілля дому Етернів не може бути скромним за визначенням, адже статус герцогині — це вже не особиста справа, а подія масштабу королівства.

Я досі підозрюю, що в його уяві наше весілля десь між дипломатичною місією і військовим парадом.

А потім у процес втрутилися мої татусі.

І якщо спершу я думала, що гірше вже бути не може — Тадеус довів протилежне. Дізнавшись про майбутній шлюб, він загадковим чином трансформувався з суворого капітана у надзвичайно енергійного весільного консультанта.

Я навіть не знала, що він розбирається в кольорах стрічок.

Рятувало лише одне — основну частину організації взяв на себе управляючий маєтку, Октавій Глот’є. Приємний чоловік середнього віку з неймовірною здатністю вирішувати катастрофи ще до того, як я про них дізнавалась. Він служив дому Етернів уже кілька десятків років і, здається, пережив не одну сімейну кризу значно гіршу за мою.

Ну… і ще одна маленька деталь.

Я майже перестала чути саркастичні коментарі Лені.

Спільним рішенням було оголошено, що він тимчасово перебуває у статусі… мертвий. Виключно задля його безпеки. І, що важливіше, — моєї.

Звісно, Лені не міг залишити це без правок.

— Тоді я наполягаю на помпезному поверненні з мертвих, — заявив він із виглядом людини, яка вже планує власне повернення.

І на диво… погодився.

Тож останні дні моє життя складалося з двох речей: пацієнтів і весільної підготовки.

Причому перші, незважаючи на викрадення, політичний скандал і загальний хаос, зовсім не припинили приходити до клініки.

Що, чесно кажучи, було навіть заспокійливо.

Світ міг валитися — але люди все одно потребували лікування.

***

Після моєї останньої… скажімо так, емоційної витівки з танцями на столі, чоловіки дуже делікатно натякнули на уникнення дівич-вечора. Скоріше його заміна на щось більш спокійне. 

А ще проблема полягала в тому, що за весь цей час я так і не встигла обзавестися справжнім колом подруг.

Тож вибір був очевидним.

Я запросила Еліссу Верден скласти мені компанію на примірці весільної сукні.

Принаймні цю частину підготовки я твердо вирішила контролювати сама — без радників, дипломатів і стратегічних нарад.

Елісса з радістю погодилась.

І тепер ми стояли посеред найвідомішого столичного салону суконь, занурені у справжній вир шовку, мережива й чужих дуже впевнених думок щодо того, як має виглядати наречена герцога.

***

Я стояла посеред примірочної зали, оточена шарами тканини, стрічок і жінок, що рухались навколо мене з майже священною зосередженістю.

— Не рухайтесь, леді, — попросила кравчиня, поправляючи поділ. — Інакше вся конструкція втратить баланс.

— Це сукня чи магічний артефакт? — пробурмотіла я.

Елісса, зручно влаштувавшись у кріслі з чаєм, усміхнулась.

— Судячи з виразу їхніх облич — друге.

Переді мною вже змінилось щонайменше шість варіантів.

Одна була надто пишною — я почувалась у ній святковою завісою.
Інша настільки стриманою, що більше пасувала дипломатичним переговорам, ніж весіллю.
Третя взагалі вимагала окремого супроводу слуг.

— Герцогиня повинна справляти враження, — пояснювала майстриня.

— Я й без цього справляю, — зітхнула я.

Елісса тихо засміялась.

— Зізнайся, ти ніколи не уявляла себе в такій ситуації.

Я подивилась на своє відображення.

— Я уявляла як лікую людей. Але точно не чотирьох чоловіків і весілля такого масштабу.

Кравчині обережно зняли чергову сукню.

— І ще один варіант, — сказала головна майстриня.

Мене знову загорнули у тканину.

Цього разу — тихо. Без поспіху. Коли вони відступили, я машинально підняла очі до дзеркала. І завмерла.

Сукня була… іншою. Легка. Світла, але без надмірного блиску. Тонкі шари тканини спадали м’яко, рухаючись разом зі мною. Корсет майже не відчувався, а візерунок нагадував переплетені гілки — ненав’язливо, живо.

Не герцогиня. Не політичний символ. Просто я.

Я зробила крок.

Тканина тихо прошелестіла.

І я раптом уявила:

Раднар — спокійний і трохи розгублений.
Колін, який дивитиметься так, ніби це диво.
Даміан із тією стриманою гордістю.
І Еріна… що стоятиме осторонь, але не зможе відвести погляд.

У грудях стало тепло.

Елісса мовчала довше, ніж зазвичай.

— Ну? — тихо спитала я.

Вона усміхнулась.

— Ось тепер ти виглядаєш не як наречена герцога.

Я підняла брову.

— А як?

— Як жінка, яку обрали… і яка сама зробила вибір.

Я ще раз подивилась у дзеркало. І вперше за весь цей хаос не відчула паніки. Лише спокій. Я видихнула.

— Цю.

Кравчині майже одночасно усміхнулись.

— Прекрасний вибір, леді.

Я провела пальцями по тканині. І раптом усвідомила просту річ: це вже справді відбувається. Я виходжу заміж. І, що найдивніше… я цього хочу.

***

Салон ми залишили вже під вечір.

Місто повільно занурювалося у м’яке золото заходу, і карета гойдалася рівно настільки, щоб думки почали небезпечно впорядковуватись.

Елісса щось розповідала про прикраси, але я слухала лише наполовину.

Перед очима знову стояло відображення в дзеркалі.

Сукня. Весілля. Майбутнє.

Сім’я.

І разом із цим усвідомленням прийшла інша думка. Тиха. Вперта. Неприємно запізніла.

Я стільки разів рятувала незнайомців. Зшивала чужі рани. Повертала людям життя.

Але одну річ… постійно відкладала.