Розділ 30

Я ще навіть не встигла зняти плащ, коли зрозуміла — мене чекали.

У вітальні було людно.

Раднар стояв біля каміну, напружений, руки складені за спиною. Колін сидів на краю дивану, нервово крутячи в пальцях листок із травами. Ерін — як завжди — мовчазна тінь біля вікна, але його погляд одразу знайшов мене. Лені ж розлігся в кріслі так, ніби це була театральна ложа, і він чекав початку вистави.

Щойно двері зачинились, усі погляди впали на мене.

— Ну? — першим озвався Лені. — Ти ще жива. Це вже хороший знак.

Я важко видихнула і кинула плащ на спинку стільця.

— Король… не дуже любить, коли я існую, — сказала я сухо.

Раднар одразу підійшов ближче.

— Що він сказав?

Я провела рукою по волоссю.

— Він чув чутки. Що я шкоджу людям. Що моя діяльність виходить за рамки дозволеного. І що я… — я скривилась, — повинна зайнятись шлюбом.

У кімнаті стало тихо.

Колін підняв голову.

Ерін примружився.

— Він дав мені час до Осіннього балу, — додала я. — Сказав, що я маю з’явитися на ньому вже заміжньою.

Раднар стиснув щелепу.

Колін тихо видихнув.

Лені повільно підняв руку, ніби на уроці.

— Перепрошую, я правильно зрозумів? — він дуже серйозно подивився на мене. — Король офіційно вирішив влаштувати тобі марафон швидких побачень?

Я закотила очі.

— Це не смішно.

— Це дуже смішно, — заперечив він. — Уявляєш, якщо вони почнуть роздавати номерки? “Наступний претендент на руку і серце — проходьте до столу номер три”.

Я кинула в нього подушку.

Він ухилився.

— Це ще не все, — додала я. — Кронпринцеса перехопила мене в коридорі. Сказала, що вже готує список кандидатів.

Тиша стала густішою.

Раднар напружився.

Колін опустив погляд.

Ерін тихо хмикнув.

Лені повільно обвів усіх поглядом — демонстративно, від одного до іншого.

— Ну що ж, — урочисто сказав він. — Я пропоную офіційно визнати, що ми живемо не в романтичному фентезі, а в дуже дивному відборі наречених із елементами політичного трилера і… — він знизив голос, — очевидним перевантаженням чоловічого складу.

Я не стримала сміху, навіть попри втому.

І саме в цей момент із двору долинув звук коліс карети.

Усі завмерли.

Раднар першим повернув голову до вікна.

Ерін відійшов у тінь, уважно прислухаючись.

Колін трохи випрямився.

Лені ж підскочив до вікна й визирнув.

Його усмішка стала хижою.

— Ооо… — протягнув він із захватом. — А ось і фінальний бос сьогоднішнього епізоду. Герцог Етерн особисто прибув.

Я видихнула.

— Він знає, що я була в палаці…

Двері відчинились — і в кімнату зайшов Даміан.

Темний плащ, стриманий погляд… але щойно він побачив мене, щось у його очах м’яко змінилось.

Напруга між чоловіками стала майже відчутною.

Лені тихо нахилився до мене й прошепотів:

— Яріанель, якщо це продовжиться, нам доведеться ставити розклад, щоб уникнути заторів із чоловіків  у коридорах.

Я штовхнула його ліктем.

— Замовкни.

— Я мовчу, — підняв руки він, усміхаючись. — Я просто… насолоджуюсь драматургією.

***

Двері за останнім із чоловіків тихо зачинились, і вітальня раптом стала значно тихішою.

Я навіть не дала Даміану зробити й кроку.

— Ти серйозно?! — випалила я, схрестивши руки. — Як же гарно ти замусолив мені очі побаченням, що я геть забула про твою “угоду” з кронпринцесою!

Він зупинився посеред кімнати, трохи здивований моєю різкістю.

— Яріанель…

— Ні, зачекай! — я зробила крок ближче. — Вона сьогодні в палаці говорила так, ніби вже вирішила, хто і коли стане моїм чоловіком! І ще натякала на тебе! Як ти взагалі додумався розповісти їй про наше побачення?

Він дивився на мене довго, уважно… і спокійно.

— Я розірвав угоду з кронпринцесою ще до нашого побачення, — сказав він тихо.

Я кліпнула.

— Що?..

— Після тієї розмови у моєму маєтку, — додав він. — Я зрозумів, що більше не хочу бути частиною цієї гри.

Напруга всередині мене спіткнулась об ці слова.

— І я нікому не казав про наш вечір, — продовжив він м’якше. — Не сказав би. Це… лише наше.

Я повільно видихнула, відчуваючи, як злість тане, залишаючи по собі лише втому.

— Добре… — пробурмотіла я. — Мабуть, я трохи перебільшила.

— Трохи, — ледь усміхнувся він.

Я опустилась на край дивану.

— Ти вже знаєш, що сталося в палаці?

Він кивнув.

— Так.

— І що мені тепер робити? — тихо спитала я, дивлячись у підлогу.

Він задумливо схилив голову.

— Почати складати список чоловіків… які будуть злити корону найбільше.

Я підняла на нього погляд.

— Ти зараз серйозно?

— Абсолютно, — відповів він спокійно. — Якщо тебе змушують грати за правилами… іноді варто змінити саму гру.

Я засміялась, похитавши головою.

— Герцог Етерн, ти стаєш небезпечно веселим.

— Це твій вплив, — тихо сказав він.

Тиша між нами стала м’якішою.

Він зробив крок ближче, зупинившись зовсім поруч. Його погляд був теплим, але уважним, ніби він зважував щось важливе.

І вже тихіше додав:

— Сподіваюсь… у тому списку знайдеться місце і для моєї кандидатури?

Я завмерла на секунду, відчуваючи, як серце робить несподівано швидкий удар.