Пролог

Добре.
Перед тим як ми почнемо — одразу домовимось.

Якщо вам здається, що у вашому житті все інколи йде підозріло гладко… не радійте. Це просто розгін перед катастрофою.

Я перевірила. Особисто.

Ще кілька днів тому я була впевнена, що все налагоджується. Клініка майже готова, команда поруч, і навіть моє особисте життя перестало нагадувати поле бою. Ну, майже.

І от тепер… подивіться на мене.

Лежу на холодній кам’яній підлозі.
Зв’язана.
З головним болем, який кричить: “вітаю, ти знову влипла”.

— Прекрасно, — прошепотіла я, намагаючись перевернутись. — Просто ідеальний розвиток подій.

Десь поруч лунають кроки. Повільні. Впевнені. І точно не ті, які несуть гарячий чай і співчуття.

Знаєте, що мене найбільше ображає? Я ж навіть не робила нічого надто героїчного цього разу. Просто… лікувала людей. Як завжди.

Ну, і трохи сперечалась із владою. І трохи з герцогами. І зовсім трохи з власним здоровим глуздом.

Але ж це не привід зв’язувати мене, правда?

Я видихнула й заплющила очі, рахуючи удари серця.

Спокійно. Без паніки. Ти вже вибиралась із гірших ситуацій.

…Добре, можливо, не з набагато гірших.

Як я сюди потрапила?

О, повірте, це довга історія. Там буде все — політика, інтриги, чоловіки з дуже поганим таймінгом і мої геніальні рішення, про які я потім шкодувала приблизно три секунди.

Тож сідайте зручніше.

Бо якщо вже я лежу тут зв’язана — значить, десь по дорозі ми зробили кілька дуже неправильних, але надзвичайно цікавих виборів.

І я розповім вам усе.

По порядку.