Розділ 3

Як ні в чому не бувало, я повертаюся на місце. Помічаю розгубленого і засмученого Віктора, якого намагається втихомирити Мирослав. Присідаю поруч з ним на крісло і, подібно оскароносній акторці, висловлюю своє відверте занепокоєння його станом. Він зовсім не розуміє, що відбувається. Катруся не спромоглася пояснити, у чому  причина такої різкої зміни настрою і поведінки. Сумнівні натяки змусили Віктора вдатися до істерики: телефонує їй безперервно, відправляє голосові повідомлення, та толку ніякого – колишня наречена повністю ігнорує. Такий розклад подій дуже доречний. Трішки порюмсає за своєю горе-нареченою і забуде її, а я тим часом буду поруч, втішатиму і більше нікому не дозволю вкрасти його у мене. 

Мирослав періодами так дивно поглядає. Нібито підозрює у чомусь. Намагаюся не звертати уваги на осудливий натяк своєї совісті. Іншим разом гризтися докорами сумління буду, а зараз потрібно присвятити себе коханому... який свою біду пригнічує в чарці з коньяком... Я негативно ставлюся до людей, які зловживають алкоголем. Точніше кажучи – на дух таких не зношу! І, коли Віктор нажлуктився до втрати здорового глузду – змушена була наплювати на власні принципи і терпляче вислуховувати п’яну маячню. Неймовірними зусиллями  затягли з Мирославом його в'яле тіло до орендованого номеру в готелі. Вклали невгамовного іноземця спати і з полегшенням видихнули після непростої місії. Турботливо укриваю тоненькою ковдрою коханого і сідаю неподалечку милуючись ним. Погляд відірвати не можу. Він такий безтурботний, спокійний, ніби немовля... Іще розпатланий, в занедбаному одязі, з огидним перегаром... проте такий рідний.  

Важкі чоловічі руки лягають на мої тендітні плечі, повертаючи думки в реальність. Від неочікуваного дотику навіть підскочила на місці, озираючись в різні сторони. Мирослав таким чином вирішив привернути до своєї персони увагу. Якщо бути відвертою, я вже й забута, що він знаходиться з нами в одному приміщенні. Віктор так причарував до себе, що я ладна розчинитися у просторі та інших людей цуратися.  

Якимось чином Мирославу вдалося вмовити мене залишити Віктора мирно спочивати наодинці, а самій приєднатися до вечірнього чаювання у затишній кав'ярні. З моменту замовлення напоїв друг і словом не обмовився. Його мовчання неабияк насторожує, адже така поведінка Мирославу зовсім не притаманна.  Я встигла накрутити себе різноманітними безглуздими думками, але поцікавитися, в чому річ, так і не наважилася.  Невже він здогадався про мій вчинок і тепер осуджує, і хоче видати мене Вікторові? Та ні, він не здатен так подругу підставити, – занадто порядний чоловік! Хоча... його жага до справедливості розповсюджується абсолютно на кожного, а в цій делікатній ситуації трішки змахлювала саме я. 

Тиша дійсно породжує нервозність. На місті сидіти стає мулько, чай ніякого смаку не має і слова підібрати не вдається. Занадто напружена атмосфера. Немов зовсім чужі люди, які навіть познайомитися бажання не проявляють. Зрозуміти не можу, у чому справа? Мирослав уникає моїх поглядів, нервово перебирає пальці на руках. Нюхом чую, щось приховує. Зрештою, після тривалої гри у «мовчанку», друг намагається реабілітуватися і невпевнено розпочинає розмову. 

«Соню, я давно хотів тобі зізнатися, гадаю зараз саме час бути відвертим. Я закоханий у тебе по самі вуха! З перших днів нашого знайомства! Ти така красива, така ніжна, відверта, ти справжня і я не уявляю своє життя без тебе!» 

Тільки цього мені сьогодні бракувало! 

«Припини, Мирославе, що ти таке кажеш!? Ми з тобою хороші друзі, тим паче я іншого кохаю!» 

Не встигла оговтатися після ранкової витівки Віктора, і ось на тобі – Мирослав за справу взявся. Суцільна маячня! 

«Пропоную нам забути про цей незначний інцидент. Я тебе дуже ціную в якості друга, тому не триматиму образу!»  

Всесвіт знущається наді мною! Така кількість стресу на мою голівоньку – смертельне навантаження. Поспіхом вибираюся з-за столу. Бажання продовжувати спілкування повністю зникає. Краще вчасно втекти, аби не здіймати марного галасу. 

Ненароком піймала його погляд. В цей момент боляче защіпало в грудях. Здається, серце припинило битися і легені не здіймаються. Тіло задубіло, немов арктичною крижаною водою оповите. І лише розум здіймав тривогу. В очах Мирослава я бачу себе – відторгнена і нікому непотрібна. Так я почувалася ще вранці, коли мої мрії і сподівання вщент зруйнувало одне слово: «друг», та тепер відчуття, ніби з того моменту минули роки. Моє маніакальне бажання бути коханою затьмарило розум. У кого я перетворилася? Що за людина тепер? Здатна на підлість не замислюючись про наслідки? Я змушую страждати мною коханого чоловіка, якого суцільною брехнею розлучаю з нареченою. А чи дійсно вона така жахлива, якою  я її собі змалювала? Чи то лиш моя хвора образою уява!? Вона підкорила серце Віктора, коли мені не вдалося. Це має про щось казати! 

Я завдаю аналогічного болю Мирославу  своєю некоректною відмовою, зовсім не турбуючись про його емоційний стан. Егоїстично відмовляюся послухати його, полишаю на одиниці зі своїми проблемами.   Звичайні вчинки, розмови, дружні обійми, погляди, слова, котрі раніше здавалися буденними – Мирослав трактував зовсім по інакшому. А я навіть не усвідомлювала свою зухвалу поведінку, адже відчувала  себе тієї миті безпардонно зручно. Мене хвилювали власні переживання і ніяк не сприйняття Мирослава. Я потребувала його захисту, мудрості, порад, а він ні однісінького разу мені не відмовив. Коли хворіла – няньчився зі мною немов з малям; Втрапляла у халепу – самотужки все вирішував. Я знала, що у будь-якому випадку мені є до кого звернутися. Виявляється, всі чоловічі вчинки, за котрі неймовірно вдячна – через закоханість. А я наївно вважала, що ми хороші друзі. Чому доля так знущається над нами: той, кого кохаю я – відчуває пристрасть до іншої; а той, хто кохає мене – мені байдужий. Покарання за гріхи наздогнало швидше ніж я очікувала.