Розділ 1

Дні і години рахувала до цієї миті. Спати спокійно не могла. Думки зайняті лише ним – чоловіком, котрий спромігся вкрасти моє серце. Він моє все: повітря, вода  і їжа. Здатна слухати його ніжний голос вічність. А погляд його зігріває мою душу, немов сонце спекотного літневого дня. Два довгих роки наші відносини тривали на відстані в тисячі кілометрів. І ось, через якихось п'ять хвилин, літак  з коханим приземлиться. Я зможу його обійняти, поцілувати. Від цієї мрійливої думки подих перехоплює. 

Вперше побачивши його, відразу зрозуміла – він моя доля! То було кохання з першого погляду. Як зараз пам'ятаю ту зустріч. Засніжені Карпати. Я в лижному костюмі, який на розмір більший потрібного, через що постійно доводилося підкачувати рукави і підтягувати мішкуваті штанці. Збираюся подолати застелену кришталем трасу на старенькому сноуборді. І тут Він. Випадково збиває  мене з ніг. Вибачається. Підіймає на руки. Такий красивий. Ввічливий. Сміливий. Запрошує мене на чай в якості компенсації. Ні секунди не сумніваюся і погоджуюся. Такому мужчині гріх відмовити. Ми сидимо в затишній кав'ярні, на вулиці заметіль. Смакуємо ароматний трав'яний чай і розмовляємо до глибокої ночі. Тоді я дізналася, що звати мого принца Віктор і, вже як 10 років, він мешкає в Америці. Мене зовсім не хвилювало, що він з іншої крани. Я по вуха закохалася. По-справжньому. І навіть океан не стане на заваді моїм почуттям. Кожнісінького дня ми з ним зустрічалися, довго гуляли вулицями Львова. Він дарував мені квіти. Фотографував моє бліде личко, на якому хизувалася щаслива посмішка. А, коли настав час відлітати до Америки, Віктор пообіцяв обов'язково повернутися, і попрохав не забувати його. Я сумувала,  але надії знову побачити його наживо не втрачала. Ми щодня листувалися, часто спілкувалися за допомогою відеозв'язку. І, як би далеко він не знаходився, – кохання не згасало. Справжні почуття спроможні подолати час і відстань! 

Через два роки він виконує свою обіцянку і повертається до мене. Диспетчер оголошує про прибуття рейсу, а серце тієї миті намагається пробити грудну клітину своїм скаженим ритмом. Долоні спітніли від хвилювання і гелеві кульки ледве не висковзнули з рук. Міцніше затиснула пальцями стрічку  і глибоко вдихнула. В думках розпочався зворотній підрахунок часу, котрий залишився до його появи.  

Відчиняються автоматичні двері терміналу і я бачу свого любого Віктора. О, який же він красунчик. Подорослішав, помужнішав, навіть підкачався. Впевнено йде в мій бік і я млію від задоволення. Цей імпозантний чоловік – мій. Доля подарувала його мені. Сповільнює кроки, ставить свою валізу на підлогу і так щиро посміхається. Розводить руки в сторони і запрошує мене у свої обійми. Хіба можу встояти на місці? Звісно ж ні! Біжу до нього і міцно стискаю його за шию. Повисла на широких, надійних плечах коханого, а він ніжно підіймає і кружляє мене в своїх обіймах немов піринку. Запах його парфумів і тепло ідеального тіла зводить з розуму. Доглянута чоловіча щетина лоскоче мою щічку непристойно викликаючи зграю мурах, котрі розбігаються по шкірі, злегка збуджуючи. Відчуваю як обличчя покривається рум'янцем, чи то від хвилювання, чи то від неочікуваного сорому. Кортить його поцілувати, проте не осмілююся. Повністю зніяковіла. Навіть погляд відвела, аби не зрозумів, які неподобства творяться в моїх думках. Віктор довго дивиться на мене чарівними очима небесного кольору. Сканує моє тіло немов рентгенівськими променями і зрештою вітається, говорить, яка ж я красива і як сильно він сумував. Низький тембр його голосу і такі бажані слова створюють руйнівну стихію полум'я у підсвідомості. А щоки вже палають багровою загравою. Невпевнено переминаюся з ноги на ногу, не знаючи, що відповісти. Досвідчений викладач української мови у старших класах столичної гімназії миттю трансформувався у немовля, котре спілкується незрозумілими звуками.  

Віктор підіймає з підлоги свою валізу. Вільною рукою обіймає мене за плечі і ми виходимо за межі аеропорту. Прижимаюся до нього ще ближче, аби впевнитися, що він справжній, адже і досі не віриться, що все наяву. Він підігрує: іще дужче стискає мої плечі. Я в захваті посміхаюся. Дійшовши до автостоянки, Віктор повідомляє, що має для мене подарунок. Я готова стрибати від радощів. Мій коханий такий романтичний, турботливий. Як же мені пощастило зустріти його.  
Навпроти нас припаркований люксовий автомобіль і поглядом Віктор вказує саме на цю чудо-техніку.  Невже це і є його подарунок? Зомліти можна!  

Але згодом двері відчиняються і з салону авто виходить сексапільна блондинка. Широко посміхаючись впевнено крокує в наш бік. Віктор відпускає мене із своїх рук та йде їй на зустріч. Схожа на голлівудську актрису дівчисько безсоромно вішається йому на шию і цілує в губи.  
Гелеві кульки звільняються зі в'ялих пальців і нещадний вітер здіймає їх до небес. Вслід за ними втекло моє серце.  

«Знайомся, це Катруся – моя наречена, ми декілька місяців тому зустрілися у Лос-Анджелесі і більше ніколи не розлучимося.»  

«Кохання моє, це Сонечка – мій друг.» 

Вони обіймаються, цілуються, воркують немов голуби. А як же я? Як же ті повідомлення зі смайликами із сердечками, що він надсилав? Як же ті дзвінки серед ночі, коли йому було сумно? Як же ті квіти, що дарував при кожній зустрічі два роки тому?  

Хочеться кинутися під колеса машини, або зістрибнути з мосту у глибоку річку. Душа болить, рветься на атоми. Серце омивається гіркою кровлю. І ридати хочеться дужче за все, але сліз немає. Все зникло. Так порожньо в середині. Залишилося тільки страждання. Виявляється, то був міраж кохання. МОГО кохання. Мене ж весь час вважали лише другом...