Розділ 36

Невдовзі я отримала звістку від тітки Люби (буду тепер так її називати). В подробиці вона не заглиблювалася, але сказала, що тата вмовити вдалося, і я можу продовжити спілкуватися з братами. Від нього самого вісток, як і раніше, не було. Цікаво, він тепер уникатиме мене? Чи спробує вимолити вибачення? Іноді мені хотілося зустрітися з батьком і все з’ясувати, та я була занадто впертою для цього, тому мовчки чекала, коли він першим нагадає про себе. Якщо нагадає.

Наступним мав бути екзамен з математичного аналізу. Та готуватися до нього ніяк не виходило. Кожна спроба закінчувалася тим, що я одразу згадувала про Дем’яна і всі ті чудові моменти, які були між нами, а потім на думку приходила його дружина, я починала сердитися, закидала конспекти й ходила з зіпсованим настроєм ще кілька годин.

Аби відволіктися від думок про клятого викладача, я вирішила зайти до свого поточного хлопця. Як же невчасно я зробила це… Чи вчасно? Словом, це вже хто як реагує, коли дізнається не дуже приємні речі випадково. Зазвичай я домовлялася з Богданом про зустріч завчасно. Робити йому сюрпризи своїми неочікуваними приходами мені не хотілося. Цього разу мені стало банально лінь писати повідомлення і чекати на відповідь. Досить того, що й так на нервах від чергової невдалої спроби підготуватися до екзамену.  

Я зайшла якраз в момент перепалки Богдана з Яною.

– Ну не люблю я тебе, – сердито сказав хлопець. – Коли ти вже зрозумієш це?

– А її любиш?

– Так.

– Тоді знай, що я її конкуренткою не вважаю. Як витурила звідси, так само й з життя твого витурю. Ця ваша інтрижка не на довго.

– А можна детальніше про те, як ти мене витурила звідси?

Обоє різко обернулися. У мене врізалися дві пари переляканих очей.

– Лізо… – Богдан не міг підібрати слова.

– То що, Яно, розповідай. Я уважно слухаю.

– Навіть добре, що ти нас спіймала, – злобно процідила дівчина. – Я з першого дня тут була закохана в Богдана. Він навіть почав виявляти до мене певну увагу. Але раптом намалювалася ти. І все! Ліза те, Ліза се… Ледь не молився на тебе. Ще б гаразд, аби хоч це взаємно виявилося. Я б відступилася. Та ні ж, мені доводилося спостерігати за тим, як Богдан принижується,  силуючись привертати твою увагу до себе.

Я довго терпіла. Та таки не витримала. Я вирішила зробити так, щоб тебе вигнали звідси. І тут якраз я дізналася про вашу махінацію з п’ятничними змінами. Цим я змогла підірвати довіру директора до ідеального працівника. А далі ти сама відкривала мені шлях.

– То от чому ти не схотіла помінятися.

– Так, я не могла втратити такої нагоди. Але ти й того разу змогла викрутитися, розповівши Василю Степановичу якусь сопливу історію.

– І тоді ти підсипала щось у чай і каву та обставила все так, ніби це зробила я, – закінчила я за Яну.

– Ага, все вірно. Знаєш, після перших двох інцидентів, Василь Степанович навіть сумніву не піддав мої слова.

– А як так вийшло, що він жодного разу не обмовився, що його інформатором була ти?

– Бо я його просто про це попросила. Я ж лише хотіла справедливості, а не того, щоб від мене колеги відвернулися, – останню фразу вона сказала максимально невинним тоном. Певно саме так її почув директор. – А потім я йому наплила, що боюся тебе. От він і мовчав.

– Яка Велика Гра, – сказала я саркастично.

– І вона ще не закінчена. Не знаю, з якого дива ти прилипла до Богдана, – бачу ж, що раптовим коханням і не пахне, – та я з цим покінчу. От тоді буде кінець, – на цих словах вона вихором вилетіла з кав’ярні.

– Ти знав?

– Про її почуття – так.

– Я про те, як вона мене підставила.

– Я дізнався десь тиждень тому. Випадково почув, як Яна з подружкою телефоном говорила. Вона жалілася їй на тебе, і видала щось типу «і це після того, як я прибрала її звідси». Я влаштував їй допит і про все довідався.

– І ти мовчав?

– Лізо, я хотів розповісти, але не знав як. Ми тільки зійшлися з тобою. Я так давно мріяв про це. А тут я раптом почну втирати про дівчину, яка давно закохана в мене…

– Я краще піду, – мені було так гірко, що виправдання мене зовсім не цікавили. Цікаво, скільки ще знайдеться дівчат, які реалізовують різну гидоту, аби відбити в мене хлопця?..

– Лізо…

Екзамен з математичного аналізу минув у сто разів краще, ніж я могла сподіватися. Виявилося, цілий семестр посилених занять був не даремною тратою часу. Я була серед тих, хто першими здали свої роботи. Втім, результатів я чекала зі знайомим для будь-якого студента хвилюванням. До того ж я ще й побоювалася, що на мій бал може вплинути особисте.

Та всі мої переживання виявилися даремними. Коли Дем’ян оголосив бали, дехто з групи кинув фразочки на кшталт «ясно, за що їй поставили». Та мені на це було відверто байдуже. Я знала, що заслужила власною працею свої бали. І цього досить.

Коли ми з Надею виходили з аудиторії (а робили ми це останніми, бо подруга ніби спеціально впустила пенал, з якого все позакочувалося в різні кінці), Дем’ян організував мені персональне дежавю, заблокувавши собою вихід.