Розділ 28

– Як це в тебе виходить? – наше звичне додаткове заняття нарешті добігло кінця.

– Що саме?

– Вмикати професора.

– Я його не вмикаю, я і є професор, – не приховуючи гордості, заявив Дем’ян.

– Я маю на увазі, коли ми лише вдвох.

– Сила волі, Лізо. Спробуйте використати при підготовці до екзамену, – сказав він по-професорськи.

– Ой, іди ти! Ніби я хоч раз під час сесії байдики била. До речі, все збираюся запитати. На рахунок цих додаткових. Ти реально вважаєш мене аж такою тупою?

– Взагалі-то все навпаки. Я з перших пар помітив твій сильний потенціал.

– Тоді чому постійно говорив геть інше? Невже все тільки для того, щоб викликати мою ненависть?!

– Не зовсім. Я хотів тебе вибісити. Ти ж відмінниця, звикла, що всі викладачі тебе хвалять. Тому треба було розпалити в тобі бажання довести мені, як сильно я помилився на твій рахунок. А для цього потрібно було гарненько присісти за математичний аналіз.

– Чорт! Зазвичай викладачі просто ставлять низькі бали.

– Ти – одна з найсильніших студенток групи. Я однозначно не зміг би поставити тобі низькі бали. Скоріше за все, ти  б добилася слабенької четвірки. Але ти можеш значно більше. Тож, мені здалося, що ніщо не стимулює тебе краще, аніж ненависть до мене. І я не прогадав. А додаткові заняття в групі, до якої ходила ти, насправді були для тих, які виявилися кращими у своїх групах.

– Тобто ти мене обманув!

– Ну, не тільки тебе.

– Що за новаторський підхід?

– А чому ні, якщо він діє? До речі, мені з тобою було дуже складно.

– Чому?

– З одного боку, я розумів, що я мав приділяти тобі багато часу, як здібній студентці, а з іншого – мені треба було тримати дистанцію. Я ніколи не був прихильником інтрижок зі студентками, а мене тягло до тебе з найпершого дня.

– І що тебе змусило зрадити власним принципам?

– Іноді кохання здатне створювати винятки навіть для залізобетонних принципів.

– А ти, виявляється, романтик.

– Справді? Не помічав раніше за собою нічого подібного.

– А можна мені сьогодні прогуляти твою пару?

– Навіщо це?

– Та вже скоро семестр закінчується, а я ще жодного разу не скористалася тим, що зустрічаюся з викладачем. Аж прикро.

– А якщо серйозно?

– Хочу з татом зустрітися. А одразу після твоєї пари в мене робота.

– Хм, я так підозрюю, що ти тепер не лише мої пари прогулюватимеш. І навряд відпрошуватимешся в інших викладачів.

– Дем’яне, ти ж знаєш, що це не вплине на мою успішність.

– Знаю. Але я все ще схиляюся до думки, що найкраще рішення – добренько відлупцювати цього покидька і забути про його існування.

Тиждень минув немов на автоматі. Я приходила на пари, потім, нехтуючи тією, яка була останньою, зустрічалася з батьком, зображаючи доньку, яка шалено щаслива від того, що нарешті возз'єдналася з татом. Опісля я поверталася в універ, на роботу. Ввечері засідала за конспектами, за якими сиділа до другої ночі. Єдиною моєю втіхою був Дем’ян, до якого я забігала ледь не на кожній перерві.

Як і прогнозувала мама, тато продовжував «готувати» родину до зустрічі зі мною. Ясна річ, він насправді не збирався знайомити нас. Втім, останнім часом мене стало мучити питання: навіщо йому я? Адже, він покинув мене ще зовсім маленькою, і з того часу навіть не намагався налагодити контакт з донькою. Навіть більше, від мами я дізналася, що вона сама довго намагалася зв’язатися з ним, аби в мене була хоч якась подоба батька, але він проігнорував всі її спроби.

Чому зараз він такий люб’язний, навіщо вдає щасливого батька, який хоче надолужити втрачені роки? З кожним днем я все більше впевнювалася в тому, що тато також веде подвійну гру. От тільки яка його ціль?

Дем’ян з Надею в один голос намагалися переконати мене, що варто просто прибрати його зі свого життя і не ятрити рани. Однак, я не збиралася відступати, коли вже змогла підібратися так близько.

Одного дня тато мав необачність вийти до вбиральні, лишивши свій телефон на столі. Зізнаюся, тут не обійшлося без моєї допомоги. Якось я просто згадала про цю історію з проносним, яке підсипали у каву, і вирішила, що це непогана ідея.

Словом, поки він намагався щось вдіяти з зірваним люком, я встигла переписати собі номер телефону Люби, його дружини, та синів – Дениса й Артема. А ще піддивилася, як вони підписані в різних соціальних мережах. Краще мати якомога більше даних, а які саме використаю і як, подумаю пізніше.

От що я вам скажу: сучасній людині точно не варто залишати свій смартфон без нагляду, навіть не поставивши на нього бодай поганенького пароля.

«Доброго дня, я – Ліза, донька Вашого чоловіка. Певно, тато розповідав про мене. Він обіцяв, що познайомить мене зі своєю родиною. Однак, так, як він побоюється це робити, я не втрималася і зараз пишу першою. Я дуже хочу познайомитися з Вами, жінкою, яка змогла зробити щасливим мого тата, а також з моїми братами. Сподіваюся, Ви не сприймете моє нетерпіння, як невихованість. Просто я багато років мріяла знайти свого батька, і зараз, коли доля нарешті звела нас, не хочу гаяти жодної секунди. Я хочу стати частиною його життя».