Розділ 24

Я вихором влетіла в кабінет Дем’яна, ледь не збивши його з ніг.

– Лізо, що сталося? Та сама на себе не схожа.

– Що ти знаєш про Гошу?

– Тобто?

– Я обіцяла, що поясню тобі свою дивну поведінку, коли й сама переварю інформацію. Насправді я просто хотіла знайти доказ своїй здогадці, – я поклала перед ним фотографію. – Впізнаєш?

– Звідки це в тебе? Я точно таку саму фотографію бачив у Гоші.

– Отже, в нього вона теж є, бо ця точно моя. Точніше, моєї мами.

– Нічого не зрозумів.

– Жінка на фото.

– Не може бути… – Дем’ян вражено переводив погляд з фото на мене й назад.

– Я так само подумала, коли побачила його.

– Тепер зрозуміло, чому тобі зле стало. Господи, я навіть не можу все це до купи стулити.

– Уяви, як мені зараз. Ця фотографія – єдине, що я маю від батька. Я виросла, дивлячись на неї, – по щоці скотилася одинока сльоза. – Мріяла, що колись ми зустрінемося. А тепер, коли знайшла його, навіть не знаю, що відчуваю.

Дем’ян пригорнув мене до себе й торкнувся теплими вустами до мого лоба. Я відчула, як по тілу розлилося заспокійливе тепло.

– Коли будеш готова, я влаштую вам зустріч. Якщо захочеш.

– А він не розповідав тобі про… маму?

– Ні, Гоша взагалі нічого про своє минуле не розповідав. Я й фотографію ту випадково побачив, коли був у нього в гостях. Він мовчки заховав її й сказав: «то минуле».

– Певно, між ними щось дуже погане сталося. Я ж розповідала тобі, як реагувала моя мама, коли я намагалася дізнатися щось про тата.

– Слухай, а ти впевнена, що хочеш дізнатися, що саме? Ти точно засмутишся.

– Впевнена. Я маю право знати, чому не мала повноцінної сім’ї, а на слово «тато» мама реагувала так, ніби було сказано дещо жахливе. Тому ти влаштуєш нам зустріч якнайшвидше.

Мені довелося дочекатися вечора п’ятниці, щоб знову зустрітися з Гошею. Мої думки й почуття були двоякими. Я б мала радіти, що нарешті знайшла тата. Та не виходило. Мене мучили здогадки про те, що саме мені доведеться дізнатися про минуле батьків. Та й цей чоловік… Він виявився геть не таким, як я собі уявляла тата.

Дітей, змушених жити без когось з батьків, можна умовно поділити на дві групи: ті, що ненавидять і ті, що ідеалізують. Всупереч мамі і її розповідям про «жахливу, недостойну людину» я належала до останніх. А зараз, не знаю чому, але образ, який вибудувала моя уява, зазнав поразки. Як не крути, та чомусь Гоша йому суперечив. Хоча я й не знала, чим саме.

Я міряла кроками квартиру Дем’яна. Останні хвилини очікування – найгірші. Людина може легко впоратися з цілими роками, але часом божеволіє від кількох фінальних секунд.

Нарешті у двері задзвонили. Я перелякано присіла ні стілець на кухні. Руки тремтіли, а серце намагалося вискочити з грудей. Дем’ян налив склянку води,  затримав на мені підбадьорливий погляд і пішов відчиняти. Я одним махом осушила стакан і почала несвідомо погойдуватися вперед-назад.

– Добрий вечір, – Гоша сів поруч.  Вираз його обличчя був геть розгубленим.

– Добрий.

– Я, мабуть, залишу вас наодинці, – тихо озвався Дем’ян.

– Ні, залишся, будь ласка, – я не була готова лишитися з цим чоловіком… татом на одинці. Здавалося, я збожеволію, якщо нас буде лише двоє у цій маленькій затишній кухні.

Коли Дем’ян також сів за стіл, у повітрі повисла задушлива тиша. Я не знала, що сказати, тому просто дістала зі своєї сумочки фотографію і посунула її по столу ближче до Гоші. Він доторкнувся до неї своїми пальцями, затримавши їх на зображенні мами. Потім так само мовчки дістав із внутрішньої кишені піджака ще одну, таку саму фотографію. Виявилося, що вона була в значно кращому стані. Її точно ніхто не намагався зіжмакати й викинути.

– Я дуже любив твою маму, – нарешті заговорив Гоша. – А вона – мене. Та на жаль, не склалося.

– Розкажи.

– Ми були зовсім юними. Мені – дев’ятнадцять, Олі – на рік менше. Вона була з багатої родини. Звісно, вони не гребли гроші лопатами, але в нашому містечку були найзаможнішими. Власники готелю як-не-як! А я – син обслуги з того самого готелю. Втім, соціальна нерівність річ незначуща, коли ви ледве ступили крок в юність і йдеться про перше кохання.

Батьки Олі шалений скандал здійняли, коли дізналися про наші стосунки. Посадили доньку під домашній арешт. На навчання й назад її возив особистий водій. Зрідка зустрічатися нам допомагала її університетська подружка. Одного дня ми просто взяли й одружилися, наплювавши на все.

Ми прийшли до її батьків, гордо тримаючись за руки. Звісно, про благословення мови не йшло. В той же день Оля переїхала до мене. Мої мама й тато добре її прийняли. Вона була хорошою дівчиною і любила мене. Для них цього було достатньо. Під їхнім крилом ми прожили найщасливіші місяці. Народилася ти.

Та не довго музика грала. Батьки Олі не збиралися так просто віддавати єдину доньку злидню. Та цього разу вони діяли хитріше. Дізнавшись про народження онучки, вирішили втертися в довіру. Удали, ніби жалкують, почали допомагати, купили нам будинок недалеко від власного, часто приходили в гості.