Розділ 2

Одногрупники перешіптувалися одне з одним, доки Дем’ян Семенович щось писав у журналі й своєму блокноті. Всім кортіло дізнатися, куди подівся Ярослав Петрович, але ще більше – як багато проблем у нас з’явиться з математичним аналізом через нового професора.

Хоча дівчата знайшли іншу, цікавішу для них, тему розмови – зовнішність викладача. Я надавала перевагу мовчанню, обдумуючи як мені взагалі тепер на пари до нього ходити. Проте, помітивши, як одногрупниці час від часу крадькома кидають захоплені погляди в бік Дем’яна Семеновича, я таки вирішила придивитися до нього – цікавість взяла верх над соромом.

Варто визнати, що професор і справді був доволі привабливим. А ще вражав його вік. На вигляд йому більше ніж двадцять п’ять і не даси. На стільки молодих викладачів у нас ще не було. Може він ще навчається, а до нас потрапив на практику?..

– То що, почнемо знайомитися? – Дем’ян Семенович взявся називати прізвища, слідуючи за списком у журналі. Мені чекати довго не довелося: – Заплавська?

– Є! – я підняла руку.

– О, з Вами вже знайомі, – всміхнувся професор одним кутиком губ і продовжив називати прізвища.

Більшість присутніх стали позирати в мій бік, певно метикуючи над тим, що ж мав на увазі викладач. Я натягла на обличчя маску байдужості, удаючи, що  нічого не помічаю. Кілька людей спробували розпитати мене, та після «забий, нічого цікавого», сказаного тоном, який ясно давав зрозуміти, що розмови не вийде, всі знову перемкнулися на свої справи. Лише Надя, яка сиділа поруч, корчила мені багатозначні гримаси.

– Так, як я вже сказав, я буду вести у вас математичний аналіз, – Дем’ян Семенович відклав журнал, підвівся, обійшов стіл, та присів на його передній край, склавши руки на грудях. Він був одягнений у стилі вільної класики: чорні джинси та світло-сірий пуловер поверх білої сорочки. – Я в курсі, як у вас минали пари до мене, тому не маю великих надій стосовно ваших знань з предмета. Однак, щоб більш чітко зрозуміти ситуацію, сьогодні ми напишемо свого роду контрольну роботу.

– Ви серйозно? У перший день?! – обурився Макс. Дехто з аудиторії ствердно закивав, дехто став свердлити благальним поглядом викладача.

– Заспокойтеся. Ніхто оцінки за ці контрольні не виставлятиме в журнал. До того ж вам не доведеться робити нічого такого, що ви не вчили з Ярославом Петровичем, – викладач почав роздавати роздруківки з завданнями. – Підготуйте подвійні аркуші, – від хвилі зітхань ледь шибки з вікон не повилітали.

– Аркуші? Та тут схоже зошит треба, – не вгамовувався Макс.

– Коли у Вас такий великий розмір шрифту, то можете взяти зошит, – ні з тону, ні з виразу Дем’яна Семеновича не можна було зрозуміти, пожартував він, чи ні.

Побачивши перелік запитань і завдань, я подумки погодилася з Максом.

– Контрольна робота складається з двох блоків: теоретичного і практичного. У вас є час до кінця пари. І не забудьте підписати аркуші. Чиїх робіт не побачу, ті будуть писати контрольну у позанавчальний час. Передайте це відсутнім.

– Дем’яне Семеновичу, – озвалася Аня.

– Так?

– Але вже пів години пари минуло. Ми не встигнемо.

– Там роботи хвилин на сорок всього. Але гаразд, перерва також ваша. Давайте, беріться до справи!

Після пари з математичного аналізу настрій у всіх дещо зіпсувався. Ясна річ, що на контрольній ніхто багато подужати не зміг. До того ж зрозуміло було, що нас очікує чимало проблем з цим предметом.   

Та мені було не до роздумів і нарікань на життя. Після останньої пари мене очікувала зміна в кав’ярні.

Насправді мені подобалася ця робота. Я отримувала достатню кількість грошей, при цьому не вимотуючись до останньої краплі. Це місце виявилося ідеальним для студентки. В періоди, коли відвідувачів не було, я могла почитати щось до пар, а після роботи в мене ще лишалися сили на навчання. Не скажу, що жилося мені легко, однак, я справлялася. Та й інших варіантів я не мала. Мама своєї обіцянки трималася.

– Привіт, Богдане, – я зайшла до кав’ярні. Це була невеличка затишна місцина, інтер’єр якої витриманий в коричнево-зеленій гамі. В середині розставлено всього шість столиків. На теплий період ще чотири розміщували на вулиці.

– Привіт, – блакитноокий блондин, справжнісінький представник канонічного ідеалу краси, широко заусміхався, побачивши мене.

Ми з Богданом працювали в кав’ярні разом зі ще одною дівчиною, змінами. Раніше був ще один хлопець, але він звільнився. Так, як ми справлялися втрьох, керівництво вирішило не наймати когось замість нього. Оплата погодинна, тому ми не жалілися. Звісно, Богдан працював довше, бо в мене і Яни, яка змінювала мене, ще було навчання.

– Як справи сьогодні?

– Непогано. Відчувається, що навчання почалося. Сьогодні бачив чимало студентів, які в нас постійні клієнти. Певно, повернулися з канікул.

– Певно я сьогодні побачу більш відповідальних студентів.

– Не зрозумів.

– Ну, якщо вони приїхали з канікул на навчання, але зависали в кав’ярні, то на пари явно не ходили, а от на час моєї зміни вже багато хто вертається з універа.