Розділ 10 (6)

- Навіщо ми туди поперли ?- мені злісно виписував друг за сьогоднішє.
Їхавши темним тихим лісом ми повільно приближались до маєтку .
- Ти не розумієш ?- відрубав йому я .
- Аякже я нічогісінько не розумію та знаєш ...,- він задумався чи варто це говорити .
- Що ? - обернувши свою голову в бік до друга ,який їхав поруч .
- Ти ідіот ,- насмішкувато сказавши він продовжив ,- який в тебе мотив ? А що якщо вона дізналась хто ми ? - ставивши свої дурацькі запитання він не зупинявся керувати коньом .
- Стоп ,друже мій,  ти сказав , що не маєш, що робити й шукаєш пригод , ну так ось вони тобі ,- сперечавшись з ним я все ж настояв на свому .
- ти ж знаєш ,що ти в неї закохався ?- він точно хотів получити в пику від мене .
- З чого ти це взяв ,-  байдуже відпалив йому .
- Ну по перше ти б не бігав за нею так і друге ти б таки точно не поїхав до маєтку туди , ти б не ревнував її до її друга ,- він розклав все по поличках , я все ще собі говорив ,що це просто цікавість ...та чорт забирай це не просто цікавість .
- Та ти ж закохуєшся в свою дружину , ідіот ,- він знов ржав , як коняка .
Його сміх мене дратував. Чому він мені розкриває ітак явні речі , я не хотів цього бачити й вірити в це .
- послухай но ідіоте ,я не в гуморі тому припни свого язика ,- випаливши -це він ненадовго заспокоївся .
***
Сидівши у своєму кабінеті я розгрібав усі листи ,які ще не переглянув.
Якась баронеса запрошує на чайпітіє .
Посміявшись з цього листа я , все ж удостоїв її честі й відписав красиву відмову. 
Я й вправду був зайнятий , усі ці листи в мене засіли в голові ,аж поки до моїх рук не потрапив конверт від сім'ї містера Мірчельда.
Він робив в друге ті свої безумкуваті полювання , та він навіть рушниці толком тримати не вмів. 
Але на полювання я поїду , звичайно не одного мене запросили - це запрошення була для всіх чоловіків цієї сім'ї.
Полювання мали б відбутися завтра .
Цілий день стратив на ці листи , зате тепер вільний , я йшов по саду  , обходячи усі перешкоди й лабіринти я дійшов до саду статуй .
Ці статуї насправді не були статуями , вони були колись людьми ,а інша половина була вампірів , так незнаю чи ви правильно мене зрозуміли та колись давно була війна між вампірами й людьми , нащастя люди цього не пам'ятаю та це місце ...це була остання сутичка їхня...
Мій батько був один з головнокомандувачів армії , він майже захопив Грюндинвальд ...та все пішло шкереберть ...і ось це залишилось , як згадка цьому. 
***
- Едмонд,- я підходила до друга , сьогодні ми мали поїхати на полювання, прикинувшись Денні ,я була майже готова ...залишилась ця клята перука .
- Допоможи , - тримаючи перуку на голові , я не могла її заколоти .

- Ти ще досі не навчилась ? - він взяв все в свої руки й почав метушитись навколо моєї перуки .
- Тепер ти точно Денні ,- я глянула в дзеркало ,покрутившись ,я впевнилась в тому ,що перука міцно тримається на мої шевелюрі .

***
Полювання невдовзі розпочались , мені як і всім решта чоловікам роздали по рушниці й ми приступили до вбивства безжальних качок .
Ці полювання швиче були для того аби побазікати , а ні ж змагатись за якесь місце .
Й мене теж не лишили в спокої ...цей надоїдливий містер Герк не залишив мене в спокої приставши до мене зі своїми дурацькими питаннями. 
- Містер Денні , я думав ви поїхали за місто ,- він уважно вивчав мене й мої риси обличчя ,ніби в них щось змінилось .
- Справи й вправду були та для полювання завжди знайдеться час чи не так містер Герк ,- відпаливши йому ,я засаджала патрони в рушницю.