***

Джісон спостерігає, як пустотливий промінчик вранішнього сонця, плутається в м'якому волоссі Фелікса. Опускається на щоки, вкриті неймовірної краси веснянками, які хлопець обожнює розціловувати.

Приділяє увагу кожній, а між цьомами шепоче, про те, як сильно кохає і ніколи не залишить. Його світ – це юнак, що тихо спить поруч стискаючи руку Хана у своїй. Серце кожного разу розбиває ніжність, як тільки Лі дарує Джісону одну з своїх найщиріших і люблячий усмішок. Вони схожі на Місяць і Сонце, які ідеально доповнюють один одного.

Хан завжди хоче готувати разом, як видається вільна хвилинка. І нехай у процесі вони обоє будуть брудні від борошна за те, щасливі. І, головне, юнак зможе поцупити багатецько цьомчиків, вимастивши щоки Лікса в шоколаді, і кажучи, що кращі серветки це його губи. Вони знають рецепти на пам'ять і під час приготування всеодно сперечаються, що і як робити. Ці спогади Джісон ховає в своєму серці. Адже вони зігрівають його тим самим домашнім затишком, до якого, юнак завжди прагнув.

Тихі розмови в обіймах один одного гарна традиція, від якої ніхто не збирається відмовлятися. Лікс, звичним жестом, торкається своїм холодним носом до шиї хлопця, а льодяні долоні гріє під домашньою футболкою Джісона. Натомість, цілує так гаряче і обережно так, що ніякі морози не можуть завадити їхній ідилії.

Парубкам вже давно не двадцять, але Хан, як в перші роки стосунків готовий весь світ покласти до ніг Фелікса, лиш би той сміявся, і дивився на нього з любов'ю в очах. Кохання, яке почалося з несподіваної для них обох пристрасті, що була подібна до бурхливої гірської ріки. З часом, перетворилось у тиху гавань, яку їм обом не хочеться залишати. Хлопці стали підтримкою і надійною опорою один для одного.
Ліксі засинає першим, а Хан ще довго думає про те, як йому пощастило знайти своє персональне сонечко, яке своїм тепло зігріває душу парубка. Джісон ніжно гладить його по щоці, і відчуває себе найщасливішою людиною у світі.

Йому подобається, як Лі мило сопить у сні, як лине до Джі ближче, як хмурить брови, як щось бурмоче про те, що нікому не віддасть свого Хані. На що, сам винуватець, лиш всміхається, акуратно вкладаючи коханого на ліжко, та вкриває ковдрою. Він лягає поруч, і опиняється в теплих руках, які завжди зцілювали від поганого настрою і всіх хвилювань. Джісон кохав Фелікса і цього не змінить нічого у цьому світі.

- Ти ще довго розглядатимеш мене? - сонно бурмоче залишаючи короткий цілунок на усміхнених вустах юнака.

- Вибач, ти був занадто милим, щоб я порушив твій сон, сонце, - притискає ближче, розціловуючи щоки під тихий сміх Лікса.

- Ти міг би придумати щось краще, - починає Лі, та Хан його перебиває, цілуючи в носа.

- Я кажу правду і нічого окрім правди, пане суддя, - тягуче цілує, перебираючи у пальцях м'які світлі пасма волосся.

- Ви зараз відтягуєте виконання своїх умов договору, шановний, - цілує в м'яку щічку, та слідкує за зміною емоцій на привабливому обличчі юнака, - Ви знаєте, що якщо не зробите мені кави отримаєте покарання у вигляді обмеження поцілунків на тиждень.

- А от переходить до погроз не треба.  Йду я, йду, - він встає та натомість вирушає до ванни, - Але спершу в душ, - показує язика, та тікає від подушки, що летить в обличчя.

Лікс стоїть на кухні в старій розтягнутій футболці, що ледь прикриває його сідниці, та відкриває чудовий вид на молочні стегна. Якими милується Джісон стоячи на порозі кухні. Він спостерігає, як блондин акуратно розливає каву по чашках, та підходить ззаду ніжно цілуючи в шию. Фелікс був занадто домашнім і теплим, щоб Хан залишив його без уваги.

- Не підлизуйся, - буркоче відкидаючи голову на плече хлопця. Та ніжиться в його руках.

- Я готуватиму тобі каву цілий тиждень, добре? - шепоче десь у шию, мимохідь залишаючи поцілунок на оголонему плечі, - Виходь за мене.

- Що? - Лі розвертається обличчям до Джісона та здивовано дивиться в кохані очі, - Не жартуй так...

- Я й не жартую. Виходить за мене, Феліксе, я кохаю тебе. Ми вже стільки років разом, тож вибач, що кажу це лише зараз. То ти згоден? - Хан легко треться своїм носом до носа Лікса та всміхається.

- Що буде, якщо я відмовлюся? - ледь чутно, але в тиші квартири занадто голосно, лунають його слова.

- Ми можемо залишити все, як є. Я не змушую тебе, просто пропоную, - спокійний голос не видає справжнього хвилювання і очікування юнака.

- І як я можу тобі відмовити? Так, я згоден, - торкається своїми вустами Джісонових, вкладаючи у поцілунок все своє кохання, бо знає, що Хан завжди його прийме і натомість віддасть ще більше. І нехай весь світ почекає, допоки ці двоє насолоджуються щасливими моментами разом.

Кінець ~♡