Глава 21

Ми з Андрієм приїхали додому. Сьогодні була чудова погода і взагалі сьогоднішній день мені дуже сподобався. Все було б набагато краще якби я не побачила, як на зустріч іде Катерина Володимирівна. 

- Любий, де ти так довго був? - в її голосі стільки лицемірства, що аж тошнить. Цікаво як він цього не розуміє, або ж не хоче розуміти. З кожним днем мені все більше здається, що між ними нема кохання. 

- Катю, нагадаю тобі, що я взагалі то працюю, а після роботи допоміг Аліні з продуктами 

- Але це не входить в твої обов'язки. Вона отримує за це гроші, тому тобі не варто було їй допомагати 

- А можна я сам розберусь з тим, що мені потрібно робити? 

- Ти зараз кричиш на мене через якусь прислугу, ти взагалі розумієш, що зараз робиш? 

- Катю, я не в гуморі аби зараз виясняти наші відносини

- Ну звичайно, ти в гуморі допомагати прислузі

- Ти зараз хочеш сказати, що люди які працюють в цьому домі не заслуговують на мою допомогу? 

- А я не заслуговую на твою любов? Не заслуговую аби ти проводив зі мною час? Скажи мені я не заслуговую? - вона вже кричала, як істеричка. Боже я не розумію як взагалі він з нею живе, те що у неї не все добре з головою я вже зрозуміла. 

- Заспокойся і не кричи. Я не можу весь час сидіти з тобою, ти це розумієш? 

- Ні! Не розумію і не хочу розуміти! 

- Доведеться 

- Скажи чесно ти розлюбив мене? 

- Я і досі тебе люблю, а ти зараз поводишся не зовсім адекватно, тому прошу тебе іди в свою кімнату там поговоримо 

- Хмм, я тобі не вірю. Ти думаєш я сліпа і не бачу, що ти зраджуєш мені? 

- Катю! Це вже переходить всі межі! 

Андрій просто сів в машину і поїхав. Я стояла і не розуміла, що взагалі робиться. Ні з нею справді не все добре і це факт. 

- А ти чого витріщилася? Це ж ти його коханка? Скажи мені правду ти? - вона вхопити мене за руку і мені стало боляче

- Що ви робите? Відпустіть мене

- Ах ти криса, думаєш відіб'єш? Ні, я тобі цього не дозволю, чуєш мене не ДОЗВОЛЮ! 

- Та мені не потрібен ваш чоловік відпустіть мене! 

- Ти брешеш мені! Ти хочеш багатого життя, скажи чесно? 

- Та не чіпайте ви мене! Не треба мені ваш чоловік! - я вже перейшла на крик, тому що просто слова вона не чула. Навіжена якась. 

- Брехуха! - і вона вліпила мені по щоці. Це вже перейшло всі межі, хто вона взагалі така аби дозволяти собі таке. З дому вибігла Клавдія Семенівна, вона чула як кричить Катя і мабуть взагалі не розуміла, що відбувається. 

- Що відбувається? 

- Ця хвойда, коханка мого нареченого 

- Що?

- Вона спить з ним 

- Аліно, це правда? 

- Ви що всі здуріли? У мене нічого нема з Андрієм, ми просто друзі 

- Ах друзі? Іди сюди, я тобі зараз влаштую друзів! 

Я вже боялася цю жінку і поки Клавдія Семенівна її тримала, я просто втекла звідти, більше ніколи не повернуся туди! Якийсь навіжений дім, а зараз що мені робити? Всі речі, документи та гроші в будинку, а я не можу поки туди повернутися. Треба Андрієві зателефонувати

- Андрій, де ти? 

- Гуляю містом, щось сталося? 

- Твоя наречена ненормальна! 

- Що вона вже зробила? 

- Вона накинулася на мене з звинуваченнями, що я твоя коханка 

- Де ти зараз? 

- Недалеко від дому

- Стій там, я зараз приїду

- Добре 

Вже за лічені хвилини він під'їхав 

- З тобою все добре? Вона нічого тобі не зробила? 

- Вдарила, обізвала. Яке вона має право себе так поводити? 

- Пробач, це я винен. Я не повинен був їхати і залишати тебе одну, але я навіть подумати не міг, що вона зможе настільки опуститися

- Як ти можеш кохати її? 

- Коли ми познайомилися вона не була такою. Перша наша зустріч була в ресторані. Я співпрацював з її батьком і він взяв її на зустріч. Катя зараз і раніше це дві різні людини, раніше вона була чимось схожою на тебе, така ж спокійна і добра, а зараз я підозрюю у неї проблеми. Завтра відвезу її до психотерапевта. 

- Забери мої речі з дому і я піду

- Я не можу тебе відпустити 

- Чому?  

- Тому що на даний момент ти єдина розумієш мене, я не можу тебе втратити, просто не маю права 

- Андрію, я не можу залишитися там 

- Я винайму тобі окрему квартиру аби ти просто була поруч

- Ні, я не можу так 

- Я прошу тебе 

- Андрію, ти взагалі розумієш про, що ти мене просиш? Ким я буду в твоєму житті?  Коханкою? Чи може людиною яку ти жалієш? Скажи мені ким? На якій основі я житиму в квартирі яку ти для мене винаймаєш? Хто я тобі така? На ці питання не має жодної відповіді, розумієш жодної. Я не вправі залишитися з тобою.

Він мовчав. А я не могла залишитися, але і в рідну країну їхати я також не могла. Він має наречену з якою одружиться, а я не хочу розбивати чужу родину, навіть якщо там вже і не має, що руйнувати, я не маю права лізти туди. Можливо моє серце і хотіло бути з ним, але розум не міг цього дозволити. Колись в книгах я читала, що людина закохується тричі. Я вже перестала думати про Олега, мабуть з віком приходить розуміння того, що ця людина не достойна мене. Він витирав об мене ноги, дивився в очі і брехав, а я не припиняла кохати його, шукала виправдання вчинкам які ніколи не можна пробачити. Рожеві окуляри якось злетіли з очей, я аби врятувати його життя пожертвувала своїм. Жила з Богданом, але ніколи не шкодувала про це, бо я любила. Навіть коли через нього втратила дитину всеодно пробачила, не мала права пробачити, але пробачила. Я нічим перед ним не винна і нарешті можу жити спокійно. Та яку він так кохає в будь який момент може знову піти від нього, або навіть якщо вона і одумалася мені вже байдуже. Отак буває любов проходить, ще вчора людина була для тебе цілим світом, а сьогодні ти вже нічого не відчуваєш.

 З Андрієм не так зовсім, я з самого початку бачила в ньому лише друга, навіть не думала про щось більше, а зараз вже не знаю, що робити далі. Навіть якщо і хочу залишитися, то ніколи собі цього не пробачу. Поки у нього не буде кінця з Катериною у нас нічого не може бути. Якби сильно моє тіло не хотіло близькості з ним я не допущу цього.