Глава 18

Літак приземлився о 7 ранку. Ось тепер моє нове життя, я у Франції. Тут все не таке як у нашій країні, навіть повітря, або ж мені просто здається. Я приїхала в нікуди, не маючи за спиною нічого, але мені байдуже, я хотіла лише втекти звідти. Там я по справжньому покохала, і там же розбилася. Я неначе голубка яка втратила свого голуба, до кінця своїх днів я тужитиму за ним, але ніколи не посмію знову його побачити. Більше ніколи не повірю нікому, не дозволю торкнутися свого серця. Нова країна, нове життя, минулому тут місця немає. Зараз потрібно знайти готель на деякий час, а потім знайти роботу. Почати все з нуля, навчитися дихати заново і робити кроки вперед. 

Зняла собі номер на третьому поверсі. Стояла пів дня і дивилася на людей які гуляли містом. Хтось із ним був щасливим, хтось нещасним, закоханих пар було дуже багато, і це різало очі. В моєму серці тепер немає місця для любові, я не маю права дозволити собі пережити той біль ще раз. 

Треба зайнятися чимось корисним, наприклад знайти роботу. В журналах було багато заявок, але в більшості мені відмовляли. І тут я помітила оголошення в якому шукали дівчину на роботу, потрібно ідеально володіти українською мовою, і доглядати за старенькою бабусею яка спілкується українською. Це якраз мені підходить і я подзвонила. Слухавку взяв якийсь чоловік, мабуть син або чоловік, сказав сьогодні прийти до їхнього будинку на співбесіду. Я зібралася і пішла, мені було байдуже де працювати і ким, просто аби думки не лізли в голову, і менше думала про нього. В такі моменти життя взагалі стає неважливим. До їхнього будинку я доїхала за годину. Будинок був нереально гарним, там був прекрасний сад, за ним мабуть дуже гарно доглядали. Біля входу я побачила чоловіка років тридцяти, мабуть на мене чекав, охорона ж повідомила, що я прийшла. 

- Здрастуйте, я Аліна, це я до вас телефонувала

- Доброго дня, мене звуть Андрій Олександрович 

- Жінка за якою я буду доглядати ваша мама? 

- Так, її звуть Клавдія Семенівна, але попереджу відразу якщо ви їй не сподобаєтесь, то не будете працювати в цьому домі 

- Я вас зрозуміла 

- Ходімо, я проведу вас

- Дякую 

Ми ввійшли до будинку. У вітальні сиділа бабуся років сімдесяти. На вигляд дуже охайна жіночка, вдягнена зі стилем одразу видно, на голові охайно зібране посивіле волосся. Вона уважним поглядом дивилася на мене, а потім сказала 

- Андрію, залиш нас 

Чоловік покірно вийшов, мабуть він сильно любив свою маму це було видно в його очах. Я зовсім не знаю цю жінку, але вона подобається мені. 

- Як вас звати юна леді? 

- Аліна 

- Я Клавдія Семенівна 

- Так, я знаю Андрій Олександрович сказав мені

- Ну це прекрасно, що ти запам'ятала, я в твоїх віках теж пам'ятала все, що потрібно і ні, а зараз забуваю навіть, що їла на сніданок - старенька сумно посміхнулася, я бачила що їй боляче згадувати минуле, але і старіти вона не хотіла, та  хто запитує людина чи хоче вона чогось, чи ні. 

- Інколи хочеться навпаки все забути 

- Забути можна все окрім того, що дороге твоєму серцю 

- Так, ви праві 

- Чому ти вирішила працювати тут? Тобі подобається слухати історії старого покоління? - Клавдія Семенівна легенько усміхнулася

- Мені вже байдуже, що слухати, і що робити

- Байдуже на своє життя? 

- Так 

- Чому?

- Кохання всьому виною 

- Він зрадив тебе?

- Я не знаю, що вам відповісти 

- Не знаєш зрадив чи ні? 

Я опустила очі, він зрадив не мене, а мою любов. Брехав мені просто дивлячись в очі, говорив про своє кохання. 

- Давайте не будемо про це

- Ні, я хочу дізнатися, то він зрадив? 

- Він брехав мені. Дивився в очі і брехав 

- Знайомо. Колись мій чоловік пішов до іншої, покинув мене вагітну Андрієм, але я не опустила руки як ти, я стала тільки сильнішою, я сама виростила свого сина, сама все побудувала, я не здалася.

- Мені немає для кого щось будувати

- У тебе в майбутньому будуть діти, для них і будуй

- Ні, у мене не буде дітей, я ніколи не зможу стати мамою

- Чудеса бувають, медицина не стоїть на місці, ти тільки спробуй, можливо і вийде

- Будь ласка не давайте мені надій, я вже прийняла той факт і не хочу знову вірити в неможливе. Після останнього викидню я не зможу завагітніти і ні що мені не допоможе. 

- Дитинко, вір у краще і воно настане 

- Не можна вірити в те, чого ніколи не буде

- Ти наскільки вперта, що не чуєш оточуючих

- Я прошу вас давайте закриємо цю тему 

- Добре, як скажеш. Умови твоєї роботи: завжди бути поруч зі мною, і виконувати все, що я скажу, тобі зрозуміло? 

- Так 

- Ходімо, я покажу тобі твою кімнату, ти ж не проти жити в цьому домі?