Глава 16

Ввечері зустріч з Артуром, треба якось підготуватися. Вперше за довгий час вирішила зробити макіяж, не те щоб якийсь яскравий, але хоча б нюд було б не погано. Руки вже забули навіть як малювати стрілки, але якось все ж вийшло. Прийшла я коли Артур вже сидів за столом. 

- Доброго вечора, Артуре

- Здрастуйте, Аліно Володимирівно 

- Надіюсь не довго чекаєте?

- Ні, прийшов кілька хвилин тому, до речі маєте гарний вигляд

- Дуже вам вдячна, сьогодні я думаю можна і на ти, ви ж не проти? 

- Ні я не проти, як вам буде зручно - хлопець щиро посміхнувся 

- Ну що ж Артуре, обговоримо роботу? 

Хлопець довго пояснював мені всі схеми і принципи роботи, а я літала десь в думках, слухати зовсім не хотілося. Я випила вже не один бокал вина, а легше все не ставало, навіть алкоголь не зміг вилікувати мою біль. Напиватися тут було не сумісно, тому я вирішила вдати вигляд, що слухаю Артура. Але насправді було зовсім не цікаво, хотілося піти звідси і ніколи не повертатися в цей світ, тепер все для мене стало неначе чорно - білим. Тому надовго мене не вистачало, я швиденько попрощалася з Артуром пішла. Насправді, що робити далі я зовсім не знала, тому вирішила просто гуляти містом. Ніколи раніше і не помічала яке гарне моє місто, дивилася на дитячі майданчики і хотіла повернутися в дитинство, там все було так легко. Але потрібно змиритися, що я вже давно не дитина, я доросла і відповідальна жінка яка наробила безліч дурниць, і що тепер з цим всім робити не знаю. Може поговорити з Олегом? Але що я йому скажу? У мене тепер нове життя і йому місця там немає. 

Після довгих прогулянок містом вирішила піти до Богдана, поговорю з ним може легше стане. Не знаю звичайно як маю з ним розмовляти, якщо він паралізований, але байдуже. Як я і думала першою побачила Наталію Миколаївну, вона щось там розглядала в журналі. 

- Добрий вечір

- Ти знову прийшла, чи не здається що ти надто часто тут з'являєшся?

- Я хочу поговорити з Богданом

- Зовсім совість втратила? 

- Втратила

- Воно і видно, я не дозволю тобі бачитися з своїм сином

- А я не запитуватиму

- Ти вбивця! 

- Нехай 

- Пам'ятай, що коли правда вилізе на поверхню тобі буде не солодко

- А мені і зараз не солодко, от ви любили свого чоловіка? 

- Любила і ніколи за все своє життя не зробила нічого, щоб зашкодило йому! 

- Так от зрозумійте мене, я захищаю свою любов

- Якими способами? Переступаючи через людські життя? Руйнуючи все навколо? 

- Хіба любов не варта всього? 

- Якою б солодкою не була та любов, вона не вартує життя

- А втрата дитини вартує життя? 

- Ну я ж не вбила тебе, хоча ти забрала мою дитину, точніше ти вкрала життя у моєї дитини, ти жорстока

- Так, але мені шкода що так сталося 

- Ти можеш все змінити

- Пізно, Наталіє Миколаївно

- Ніколи не буває пізно, врятуй життя мого сина і тікай з країни

- Я не можу так ризикувати

- Аліно, помста ніколи не зробить добра, людина яка мстить стає черствою. Невже заради помсти ти готова на це? 

- Я готова тепер на все, моє життя давно втратило сенс, тепер я хочу просто поговорити з Богданом. 

- Я проти, я захищатиму його всіма силами, ти більше не зможеш йому нашкодити. 

- Сьогодні я поступлюся вам, я дуже винна перед вами, але можливо колись ви мене зрозумієте 

- Я ніколи не зможу тебе зрозуміти, тому що впершу чергу думай про наслідки, думай що може бути після твоїх дій.  

Ця жінка права, я зовсім збилася з дороги, заблукала десь в нетрях з яких не можу вибратися. Я тепер черства. Але може і справді ще не пізно виправити всі свої помилки і стати хорошою людиною. 

Мені так захотілося до мами, я вже давно не спілкуюся з нею, ігнорую всі її дзвінки та смс, завжди здавалося, що вона зрадила мене коли тоді віддала Олегові наче якусь річ. І все ж я вирішила подзвонити, після довгих гудків вона все ж взяла слухавку.

-  Доню, привіт, я рада тебе чути 

- Привіт мам 

- Ти все ж пробачила мене? Я знаю я винна перед тобою, але прошу зрозумій мене іншого виходу просто не було 

- Мамо, давай не про погане 

- Добре як скажеш

- Як Олег і Вікуся? 

- Я не знаю, я вже давно не живу з ними 

- Чому? Він чимось образив тебе? 

- Я пішла сама 

- Я розумію донечко, важко жити з тим кого не любить твоє серце. Мені також було важко жити з твоїм батьком, але я повинна була

- Мамо, я полюбила його 

- Тоді чому ти пішла? 

- Заради нього і пішла, але нажаль він не зрозумів мене, не зміг прийняти мої вчинки. Через мене людина зараз паралізована, навіть якщо він і мій кривдник я не мала права так обійтися з ним, не повинна була вирішувати його долю. Я зробила велику помилку. 

- Доню, всі люди роблять помилки, але потрібно вміти їх виправити і я знаю ти зможеш 

- Дякую тобі

- Може ми зустрінемося? Поговоримо про все це наживо

- Добре, але не зараз

- Зателефонуй мені коли зможеш, я дуже тебе люблю 

- І я тебе люблю

Я просто повинна все виправити, бо я не зможу жити з тим, що я натворила, не зможу навіть спокійно дихати. Я все виправлю сьогодні ж.