Глава 14

З самого ранку новини розлетілися по всьому інтернету, писали про те, що обійшлося без смертності, але будинок згорів до тла. Богдан у лікарні у важкому стані, а Наталія Миколаївна лише з не  значними опіками. Можливо і краще, що всі вони живі, бо не уявляю як я жила б з думкою про те, що я убивця. Але вони всеодно повинні заплатити за скоєне, якщо не ціною свого життя, то хоча б найбільшою втратою. А зараз потрібно поїхати до Богдана в лікарню і вдавати з себе не винну, бо якщо він дізнається хто винен у цьому, зітре мене в порох перш ніж я встигну повернути голову. 

Я вже збиралася коли почула, що хтось телефонує, на екрані побачила таке знайоме серцю ім'я.

- Алло                                                                                

- З тобою все добре?                                                         

- Так, мене не було в тому будинку                             

- Чому?                                                   

- Тому що я не живу разом з ним                               

- Бережеш вірність мені?

- Олег, не вигадуй  - хоч він і сказав правду, я не могла погодитися з ним, ще рано, колись я обов'язково розкажу йому правду, але не зараз. 

- Тоді чому не живеш з чоловіком в одному домі? 

- Тому що до університету ближче і мені зручніше жити на квартирі

- Не вигадуй, признай нарешті, що кохаєш мене і я повернуся

- Не верзи дурниць                                                      

- Тому чому дзвонила до мене посеред ночі? 

- Хотіла запитати як там Віка, але ти ж був зайнятий

- Так я трішки перебрав, пішов до клубу потанцював, так скажемо згадав молодість

- Я чула голос твоєї молодості

- Сподобався? - в його голосі був чутний сміх, але мені було взагалі не до сміху

- Не сподобався.                                                     

- Це няня Віки, не ревнуй

- Я не ревнувала!                                                           

- Я чув 

- Не вигадуй того чого немає 

- Добре, до речі коли тобі народжувати?                   

Це питання майже вбило мене, якби ж він тільки знав, що я втратила його дитину, що більше ніколи не буду мамою, ніколи не зможу відчути материнство.                                                                 

- Ніколи, у мене більше не може бути дітей

- Чому? Що сталося? - у його голосі була чутна тривога.                                                                           

- Тому що я вже вдвічі втратила дитину і більше не зможу народити

- Крихітко, мені приїхати?                                             

- Ні, не потрібно

- Я хочу тебе побачити, хочу бути поруч коли тобі тяжко, хочу обійняти тебе і нікуди не відпускати. Дозволь мені хоч трішечки побути з тобою, я дуже скучив.                                                                             

Я не можу так ризикувати, його слова рвали моє серце, але я не могла йому дозволили те чого він хотів, не могла ризикувати його життям.                 

- Олеже, будь поруч з донькою, я сама колись приїду                                                                               

- Коли?                                                                                  

- Не знаю 

- Дозволь мені приїхати, просто побачити тебе хоч на хвилинку                                                                        

- Ні! На цьому тему закрили                                           

- Ти ж знаєш, що я всеодно приїду                             

І він кинув слухавку, можливо ця його впертість і подобається мені, але не в цьому випадку, зараз він сам може собі зашкодити, але я повинна його врятувати. Треба їхати до Богдана, він точно мене чекає.                                                                       

Коли ввійшла до палати побачила його зовсім безпомічним, він заслужив на це, він сам у всьому винен. Я лише розплатилася з ним по заслугах, не потрібно було забирати в мене моє життя. 

- Як ти?                                                                                

- Я не відчуваю ніг                                                     

- Я рада, ти прекрасно знаєш, що сам заслужив на це                                                                                         

- Це ти влаштувала пожежу?                                        

- Я                                                                                     

- Курва, така ж як і сестричка, які ж ви схожі

- Ти ж хотів її копію, ось я перед тобою, але пам'ятай це ще не кінець, я влаштую тобі таке пекло, що ти будеш просити в мене про смерть, аби не мучитися

- Я ж бачив в тобі ангела, саме ж тому забрав тебе в Олега, відколи ти стала такою змією?

- Того дня коли через тебе я втратила свою дитину і коли ти силою взяв мене, тепер я тебе ненавиджу і повір я зроблю все аби ти ніколи не встав з інвалідного візка. Я клянусь тобі, що ти проклинатимеш той день коли ми з тобою одружилися, я змушу тебе пошкодувати про все, що ти зробив! 

- А сили хватить?

- Повір мені хватить, ти на колінах благатимеш мене про смерть

-А за коханого свого не хвилюєшся? Що я випадково віддам наказ вбити його

- Не сміши, це були твої останні слова, більше ти навіть і слова не вимовиш! - я підійшла до крапельниці і вколола потрібний припарат, тепер його паралізує і він не зможе навіть слова сказати, його тіло буде неначе мертве. 

- Ах ти курва 

- Ти сам мене такою зробив Богдане, тепер не смій звинувати, ми обох будемо платити за свої вчинки, але ти перший. 

Шкода, що він більше мене не чув, так йому і треба. Наступна моя ціль буде ще страшнішою. Досить страждати і мучити себе, тепер я сильна жінка яку ніхто і ніколи не зможе зламати. 

Потім мене покликав лікар до себе у кабінет, там потрібно зіграти люблячу дружину, щоб ніхто навіть подумати не міг, що якось до цього причетна.