Глава 11

Сьогодні нарешті наважилася поговорити з Богданом стосовно вагітності, якщо чесно боюся навіть уявити як він відреагує на цю новину. Довго налаштувала себе, думала що скажу йому і нарешті наважилася.

Він якраз сидів у вітальні і читав книгу

- Богдане, я б хотіла поговорити з тобою - мій голос тремтів, було справді дуже страшно    

- Щось сталося? Ти вся тремтиш, що сказав лікар?

- Лікар сказав, що я вагітна термін 7 тижнів

Богдан аж похитнувся, це він точно не очікував почути, але що я можу зробити, я навіть рада, що так сталося.  

- І що ти вирішила?

- Ти ж розумієш, що це моя дитина і я не можу її вбити, навіть якщо вона і не народилася ще, але я вже її люблю. Я не прошу тебе любити її як свою, але благаю тебе залишити її, адже я не зможу вбити її 

- Я поважаю твій вибір, не знаю як переварю  це в собі, але обіцяю тобі, що ніколи не ображу маля 

- Дякую, я справді щиро вдячна тобі за ці слова

Він просто обійняв, я навіть не очікувала що він отак прийме цю новину, але справді була дуже вдячна йому

- Аліно, я  винен перед тобою, причина твоїх сліз це я, тому я зроблю все для того аби ти посміхалася, навіть переступлю через себе. 

Я була вдячна йому за це, цікаво а якби Олег сприйняв новину про мою вагітність, але тепер це не має значення, він ніколи не дізнається про це. 

Я знаю, що приховувати від нього свою вагітність не правильно, але я не можу розповісти, не знаю що він може зробити. Якщо захоче повернути мене, що тоді я буду робити? як тоді допоможу йому? тому я вирішила не ризикувати його життям. 

Життя в цьому будинку було не таким вже і поганим як я собі уявляла, люди які працювали в цьому домі гарно до мене відносились, Богдан майже на руках носив, здається що ж ще потрібно для щастя, але мені для щастя потрібен Він. Не можу викинути і досі нашу першу ніч, як добре мені тоді було. Я з ним наче літала в небесах, а тепер впала в яму з якої ніколи вже не зможу вилізти. Тепер Олег мабуть ненавидить мене, думає що я брехала йому весь той час коли була з ним, але якби ж він тільки знав, що він єдиний кого я хочу бачити перед сном, єдиний про кого думаю і вночі, і вдень, єдиний кому я віддала своє серце і навіть своє життя. Він єдиний чоловік якого я кохатиму вічно, заради нього я готова на все, навіть якщо доведеться все життя дивитися в очі які ти ніколи не покохаєш. 

Для мене дні тепер стали однотонними, радує лише коли відвідую лікаря, сьогодні от дізналася, що у мене буде хлопчик. Надіюсь він буде схожий на свого тата, буде таким же гарненьким та розумним. Я вже навіть придумала йому ім'я Віктор, він чимось буде нагадувати мені мою крихітку. Я так сумую за Вікою, так хочеться обійняти її міцно і нікуди не відпускати, я полюбила цю крихітку так сильно, як тільки могла, вона стала мені рідною, але тепер я навіть побачити її не можу. 

Вирішила після огляду зайти до магазинів та купити щось для малюка. Пам'ятаю в дитинстві завжди мріяла вибирати одяг маленькому з коханим чоловіком, але це так і залишилося в мріях дитинства. Тепер я стала сильною та самостійною жінкою, від мене залежить тепер не лише моє життя, а і життя мого малюка. Досить вже мучити себе і плакати, всеодно нічого не зміниться, мені потрібно просто змиритися і прийняти реальність. 

Для малюка купила декілька маленьких шкарпеток, вони здавалися мені такими милими, що я не змогла себе стримати, хотілося пошвидше взяти своє маля на руки, поцілувати і більше не відпускати, я боюся втратити і його. А ще хочу аби він народився здоровим, тому лікаря слухаю у всьому, Богдан також дуже уважний до мене, дякую йому за це.

Сьогодні наше з Богданом весілля, животика поки не дуже видно, фасон моєї сукні трішки прикриває його, тому мало хто здогадається, що я вагітна, не хочу пліток. З самого ранку мене почали збирати, макіяж, зачіска і ще багато справ. Але мені якось було байдуже на все, було всеодно як пройде те весілля. 

Всю церемонію я блукала в думках навіть не слухала, про що там говориться. Аж поки поглядом не натрапила на знайоме обличчя, так я не помилилася це Він. Той про кого я намагаюся не думати, той що назавжди забрав моє серце собі в полон. Ледве встояла на ногах, коліна підкошувались, серце вилітало з грудей і повітря здається зовсім не було, хотілося тікати, але мої ноги оніміли і я не змогла зробити навіть і кроку вперед. Чому він прийшов? Невже Богдан запросив його? Не може бути, я просто не можу повірити. Голос Богдана різко вибив з думок 

- Аліно, я так сильно кохаю тебе, заради тебе я готовий пожертвувати своїм життям аби лише ти була щаслива, обіцяю все своє життя кохати тільки тебе і бути вірним тобі до останнього подиху. 

Я не могла зосередитися на цих словах, в очах темніло, голова крутилася, була нудота, але найбільше боліло серце здавалося я не зможу витримати цієї болі, що зараз просто отут на своєму весіллі я помру. 

- Мила, з тобою все добре?

Я повинна була йому щось відповісти, але як я можу обіцяти йому любити його, якщо в цьому житті я вже люблю одного чоловіка, і він буде одним і єдиним. 

- Так зі мною все добре, я обіцяю тобі бути поруч завжди і люблю тебе. 

Ці слова були на публіку, я ледве змогла вимовити їх. Я все не зводила очей з Олега, він також на мене дивився, в його погляді бачила злість та розчарування, але не могла нічого зробити, навіть підійти до нього не мала права, я тепер законна дружина Богдана Лісицького, шляху назад більше немає. З теперішньої хвилини в мене нове життя і воно ніколи вже не стане таким як було. Олега я вже давно втратила з поля зору мабуть він вже пішов, хоч і намагалася  знайти його, але це було марно. 

- Богдане, я дуже втомилася, тому я поїду в готель тут поблизу, трішки відпочину і повернусь

 - Мені поїхати з тобою?

- Ні, ти святкуй тут гості ж не залишаться самі, а я хочу побути на одинці

- Тоді водій тебе відвезе 

- Добре 

Їхати було не далеко, тому доїхали ми швидко, сили в мене не було взагалі я прекрасно знала, що туди на свято я вже точно не повернусь. Зайшла в ліфт вже хотіла натиснути номер 5 поверху, адже мій номер був саме там, як зненацька зайшов Олег.