Глава 10

На вулиці вже падав перший сніг, було мабуть холодно, але я цього не відчувала, байдуже було б навіть якби захворіла. Прийшла до Богдана в офіс ввійшла в кабінет і наважилася сказати 

- Врятуй Олега

- Аліно, радий бачити тебе                                            

Він посміхався наче нічого не сталося, наче це не він підставив мого коханого, наче не він побив його до крові, хотілося плюнути йому в обличчя і сказати який він покидьок, але я стримала себе. Життя Олега тепер залежало тільки від мене і я врятую його навіть якщо доведеться пожертвувати собою. 

- Я зроблю все, що ти скажеш, але не зачіпай його

- Ого, Аліно не очікував, що ти спроможна на таке

- Я благаю тебе.                                                             

І я опустилася на коліна, якщо зараз він не послухає мене я втрачу його назавжди, а я не зможу жити знаючи, що його немає. Нехай краще він буде з іншою, нехай думає, що зрадила, аби він просто жив. 

- Добре, я врятую твого чоловіка, але ти станеш моєю назавжди                                                         

- Добре, я згідна, тільки дозволь я сама поясню Олегові про це                                                        

- Добре як скажеш кохана, сьогодні ж мої адвокати займуться твоїм розлученням і скоро ми одружимося                                                                 

Я просто мовчала не було чого сказати, розлучитися з ним це наче страшний сон, якого я так боялася і ось так сталося, але по іншому бути не може.                                                                       

- А зараз мій водій відвезе тебе до мене додому, я приїду ввечері                                                                  

Навіть думки про те, що я тепер не житиму в домі Олега розбивали моє серце, рвали його на маленькі шматочки, як я дозволю аби інший чоловік торкався мене, я просила в Бога сили витримати це все.                                                          

- Коли я поговорю з Олегом?

- Сьогодні ввечері, чим швидше тим краще

- Добре                                                                  

Цілу дорогу додому до Богдана мене нудило і хотілося блювати, мабуть стрес дав про себе знати. Коли ми приїхали я побачила величезний будинок, він був навіть більший ніж в Олега, неначе якийсь замок, але для мене він був в'язницею на все життя. Я так чекала вечора, але і так боялася, що я скажу йому? якщо він дізнається, що я роблю це все аби просто врятувати його, то ніколи не відпустить мене, я повинна йому збрехати.

І ось вечір настав водій Богдан відвіз мене до будинку Олега і я востаннє увійшла в будинок який за цей час став мені рідним. Олег коли побачив мене розцвів від радості 

- Нарешті, я вже дзвонив до тебе декілька разів, де ти була? 

Він хотів обійняти, але я не дозволила. Ледь стримавши сльози я відійшла

- Я прийшла поговорити 

- З тобою все добре? - в його голосі я чула тривогу, він хвилювався і це ще більше вбивало

- Зі мною все добре, я подаю на розлучення

Він мовчав і просто дивився мені в очі

- Можу запитати чому?

- Тому що від тебе мені потрібно було тільки ідеальне життя, а зараз в тебе немає грошей і ти не потрібен мені - я ледь чутно вимовила ці слова, я брешу йому, але це заради його порятунку 

- А якже слова "Я кохатиму тебе вічність" це була брехня?

- Так, я ніколи тебе не кохала, мені потрібні були лише гроші

Він мовчав я бачила як боляче йому було, та я нічого не говорила. Мені хотілося поцілувати його, розказати як все є насправді, але я не мала права так зробити, заради його ж самого і нашої доньки з ним усе має бути добре, інакше я собі не пробачу.

- Я не вірю тобі, ти не можеш так вважати я ж бачив твої очі коли ти дивилася на мене, це все брехня, я не вірю

- Можеш мені не вірити, але я зараз чесна з тобою як ніколи, ти більше не цікавиш мене 

- Пішла геть!

І я пішла. Сівши в машину почала ридати, мабуть ніколи так не плакала. 

- Зупиніть машину - сказала водієві

Але і свіже повітря не лікувало мене, я бігла кудись в поле і кричала, так боляче не було ніколи. На вулиці ішов сніг, а я впала на коліна і просто плакала, не стримувала себе, бо більше не мала сил, я більше не хотіла жити, не хотіла зустрічати світанки, не хотіла щоб світило сонце, моє серце в цей день померло, залишилося лише тіло яке до кінця життя буде блукати по цьому світі. Чому сталося саме так? Чим я заслужила таку долю? Невже я не заслуговую прожити своє життя з коханою людиною. Я більше не зможу бачити його карі очі в яких я тонула, не зможу поцілувати його перед сном і більше ніколи не почую його голос. Все те, що я переживала раніше тепер було крапельками в морі, тільки тепер я зрозуміла, що більше не зможу посміхатися так щиро як тоді, я розбита вщент і ніхто не зможе допомогти мені. 

Сил плакати вже не було, не знаю скільки часу пройшло, а я все ж сиділа і думала, згадувала все і хороше і погане, але головне що він буде жити, буде щасливий навіть якщо і  з іншою жінкою, буде ростити нашу донечку і з ними обома все буде добре. Коли я встала на ноги мій чорний плащ був білим, на русявому волоссі був сніг, нехай би краще мене замело тут, було б легше. Я пішла до машини і ми поїхали в мою в'язницю.