Глава 5

Сьогодні рівно 6 місяців як я живу в будинку з Олегом та Вікою. Я стала для нього хорошою дружиною та гарною мамою для Віки. Я щаслива з ним, бо люблю його, а він просто поважає мене. 

- Аліно, сьогодні зустріч з партнерами, підеш зі мною? Мені важливо аби ти була поруч - в голосі чоловіка було стільки жалю, що я не могла відмовити

- Звичайно я буду поруч 

Він так ніжно поцілував мене, що я забула все. З цим чоловіком я втрачала голову, я забувала хто він і що це колишній моєї рідної сестри. 

Коли ми прийшли до ресторану чоловік одразу представив мене як дружину

- Аліно ви так чудесно виглядаєте - сказав один з партнерів чоловіка

- Дякую, мені дуже приємно - коротко відповіла я 

- Як проходить сімейне життя?

 Натомість йому відповів Олег 

- Богдане, в нас все чудово,ми дуже щасливі і я радий, що зустрів таку жінку як Аліна - він дивився на мене з такою ніжністю, що мені хотілося просто тут і зараз віддатися йому і бути тільки вдвох. 

- Аліно, а хто ви за професією? 

Це питання вибило мене із колії, адже я не мала освіти, я лишила її заради того аби бути з Олегом. Я пожертвувала майбутнім аби бути з коханим. 

- Я не маю освіти. Мені не вдалося закінчити університет, тому що я вийшла заміж і якщо чесно взагалі не шкодую - я видавила ледь помітну посмішку.

- І ви зовсім не хочете працювати?

- Звичайно хочу, але зараз на першому місці в мене родина 

- Я можу запропонувати вам стати моєю секретаркою, як вам така ідея?

- Якщо чесно я не знаю, що відповісти вам зараз, мені потрібно подумати

- І думати немає чого, моя дружина не буде працювати! - голос Олега був дуже суровим, я розуміла, що ніколи не зможу працювати. Чому він так зі мною? невже він ані трохи не поважає мого рішення. 

Коли ми вийшли з ресторану я відразу ж запитала його - чому я не можу працювати?

- Ти забула для чого ти тут?

- Я пам'ятаю, я повинна любити тебе і Віку, але чому я не можу працювати? У мене був би вільний час і я б віддавала його повністю вам.

- Ні і це не обговорюється. Дівчинко ти забула, що впершу чергу ти повинна любити мою доньку і замінити їй матір, а любити мене ти вже обрала сама, я не змушував.

- Ти хочеш сказати, що тобі не потрібна моя любов?

- Мені потрібно аби моя донька ніколи не знала як це жити без маминої любові.

- Ти жорсткий

- Ти сама мене вибрала.

Я мовчки сіла в машину і цілу дорогу ніхто із нас не сказав ані слова. Чому цей чоловік такий жорстокий зі мною?  я розуміла, що він не кохає мене, але надіє на те, що я хоч трішки не байдужа йому була, та сьогодні він повністю вбив всі мої сподівання. Біля будинку я побачила як гралася Вікуся, як тільки вона побачила мене відразу ж прибігла

- Мамусю, чому вас так довго не було?

- Вікторія, у нас із татом були справи - я з таким холодом це сказала, що стало не по собі. Вона ж ні в чому не винна, вона просто дитина яка нічого не розуміє, чому я так грубо розмовляю з нею, я не маю не це права. Відразу ж обняла дитину і попросила вибачення.

- Пробач квіточко, я не хотіла тебе образити, просто дуже втомилася.

- Матусю все добре, я зовсім не ображаюся і дуже люблю тебе - дитячі ручки так міцно обійняли мене, що мені стало так соромно за свою поведінку і хотілося провалитися крізь землю. Олег мовчки спостерігав, а потім просто пішов. 

Я вклала доньку спати і мені зовсім не хотілося іти до нього, не хотілося бачити його холодне обличчя, не хотілося вкотре чути яке моє місце тут, тому я просто заснула в кімнаті Віки. 

Під час сніданку Олег не сказав до мене ні одного слова, навіть не запитав чому я не прийшла ночувати до нашої кімнати.

- Збери речі дитини, ми їдемо з нею на 3 дні в Карпати - суворо сказав чоловік

- А я?

- Я хочу провести час зі своєю донькою і не чути твоїх скарг на життя.

- Добре, я розумію 

-Але тату, я не хочу їхати без мами - в очах Вікусі було стільки жалю, ця дитина полюбила мене всім серцем і я це бачила.

- Донечко, цього разу ми поїдемо лише вдвох 

- Ні, без мами я нікуди не поїду

- Добре значить ми не їдемо - чоловік встав і пішов більше нічого не сказавши. Він не хоче бачити мене поруч, отже між нами все скінчилося. 

Олега довго не було, на годиннику за північ, я вже давно вклала Вікусю, а він все не приходив. Я вже почала хвилюватися адже за пів року життя тут такого ніколи не було. Та ось я почула як хтось зайшов в будинок, одразу побігла до вхідних дверей. Він стояв вщент п'яний, ледве не падав, побачивши мене почав сміятися

- А ось і жалюгідна копія моєї Марини 

- Ти де був? Я хвилювалася - я хотіла схопитися за нього аби він не впав та він прокричав 

- Не смій торкатися мене Марино - він зробив такий акцент на її імені, чому він так називає мене? Як сміє взагалі так зі мною розмовляти. Я просто мовчки пішла, з кожним днем я все більше страждала з цим чоловіком, він постійно вказував на моє місце і так жорстоко принижував.