Глава 4

Я вже засинала коли в кімнату постукали. Відчинивши двері я побачила його напів оголеного під моїми дверима. Без жодних пояснень накинувся на мене з поцілунком і я піддалася йому, ви можете засудити мене, але я втратила голову від цього чоловіка. Це був мій перший секс, він був моїм першим чоловіком і я ні на секунду не пошкодувала про це, я справді хотіла цього і так сталося. 

На ранок ми разом за ручки вийшли з кімнати, я вся цвіла. З кімнати вибігла Віка і відразу кинулася до нас

- Мамо, тату ідемо гуляти?

- Вікусечко, пробач доню, але у тата робота, давай на вихідних, домовилися? - дитина так розчаровано дивилася на нього, їй не вистачало тата, але я могла нічого зробити. 

Минуло декілька тижнів і я бачила, що Олег холодний до мене, навіть не дивиться, отже не кохає просто грає зі мною. Боляче усвідомлювати це, але зробити нічого не можу. Хотіла поговорити з ним, але він завжди зайнятий, на мене часу не вистачає. 

- Аліно! - він волав на весь будинок, я не нажарт злякалася

- Що сталося? - я бігла сходами і навіть не помітила як зачіпилася і полетіла до низу. Опинилася вже у ліжку і побачила над собою лікарку яка завзято розповідала про викидень моєму чоловікові. Але як так? Я втратила частинку його, я втратила його маля. Потім лікарка написала ліки які мені потрібно пити і просто пішла. Ми залишилася вдвох і він порушив це мовчання

 - Мені здається ми говорили про дитину і ти прекрасно знала, що більше дітей я не хочу, у мене є Віка і мені цього достатньо, чому тоді ти не пила таблетки?

Я мовчала, мені не було чого сказати, адже я розуміла, що не потрібна цьому чоловікові він навіть дитину від мене не хоче, чому я з ним? чому терплю таке відношення до себе? і чому він так зі мною? На ці питання я відповіді не мала, все склалося так швидко у свої 19 я закохалася вперше і тепер я не знаю, що мені робити.

Я хотіла почути від коханого підтримку, хотіла аби сказав як кохає мене, а натомість він навіть не зміг сказати, що йому шкода що наша дитина померла. Можливо йому боляче, але він не хоче цього показувати? або ж він справді черствий до мене.

Завтра у Вікусі перший дзвінок, моя дівчинка іде у перший клас, я так хочу бути поряд, але сил зовсім немає. Я і досі не відійшла від того, що втратила дитину, вдвічі важче бо переживаю все це одна, Олег навіть не заходить до мене в кімнату. Я байдужа йому, якби боляче це не було, але це так. Права піти від цього чоловіка я не маю, я мушу бути тут доки цього хоче Віка, але як тепер дивитися в очі тому кого так кохаю? тому чия дитина була і мені? Так багато питань і так мало відповідей, не хочеться нічого, на душі важко. 

На перший дзвінок Олег все ж змусив мене піти, хоч і почувалася я не дуже, але була поруч з моєю принцесою, бачила моя дівчинка хвилюється і намагалася підтримати її. Я намагаюся бути їй хорошою мамою, але коли згадаю малюка який помер в мені, не хочеться вже нічого.

В свої 19 я втратила дитину, як боляче це розуміти і як шкода, що Олега ця проблема зовсім не хвилює, він більше не хоче дітей і мене змушує визнати, що в мене може бути лише одна дитина і це Віка. Звичайно я люблю свою крихітку і ніколи вже не покину її, це знаю точно, але я так хочу взяти на руки свого малюка, побачити перші кроки, відчути його запах. Але ж мабуть не судилося, Олег категорично проти.