Я прокинулася у 7 ранку. На вулиці було так тепло і світло, віяло ранковою прохолодною. Мені потрібно було з'явитися на парах, хоч і насправді я не хотіла цього.
- Доню, ти вже прокинулася? - лунало із кухні.
- Так мамо, я вже виходжу.
Я йшла на кухню зовсім розбитою, адже знала, що зараз мама буде випитувати про те, що було вчора. А як я розповім їй, про те що він навіть не звернув на мене увагу. Хлопець із мого університету який так подобався мені навіть і не дивився у мій бік, я всіляко намагалася привернути його увагу, але марно.
- Як пройшов вечір? Розповідай хутчіш
- Мамо, я поспішаю, давай поговоримо про це пізніше
- Ну добре, якщо в тебе немає ані хвилинки вільного часу то іди.
Здається вона образилася, але я і справді не хотіла аби вона засмучувалася і переживала про моє особисте життя.
День в університеті пройшов як завжди нудно, мені зовсім не подобалася професія на яку я навчалася, але мені залишався лише рік тому я терпіла.
Дорогою додому почався дощ. У мене не було парасольки і до зупинки як на зло було ще далеко.
- Марино - лунало в мій бік
Під'їхала машина і зупинилася біля мене
- Як ти посміла? Як з'явилася тут? Я заборонив тобі чуєш заборонив - кричав якийсь чоловік років тридцяти п'яти
Я стояла онімівши не розуміючи, що робиться
- Ти чуєш мене? Відповідай негайно - волав він
- Даруйте, але я Аліна
- Не клей з мене дурня, ти думала я не впізнаю тебе? Негідниця, зрадниця, як же ти посміла повернутися?
Мені нічого не залишилося робити як просто втікати, адже мені здалося що він був не в адекваті. Пробігла я метрів двадцять як мене охопили чиїсь міцні руки.
- Не смій чуєш, не смій тікати знову - він кричав мені в обличчя і мене це лякало, я зовсім не знала його, а він сприймав мене за якусь Марину.
- Але я не Марина, чуєте я не вона - в мене почалася паніка, я справді дуже злякалася.
Чоловік так сильно обійняв мене, що на мить мені здалося, що я не маю чим дихати.
- Прошу відпустіть мене - шепотіла я зі сльозами на очах
Але йому було байдуже, він просто обіймав мене і здається зовсім не хотів відпускати. А потім все як в тумані, я сіла до нього в машину сама не розуміючи чому. Ми приїхали в якийсь величезний маєток, я пручалася, не хотіла йти, але йому було байдуже, він тягнув мене по землі наче якесь сміття.
- Дивись - кричав він як оскаженілий - дивись, що ти зробила, ти вбила нас, вбила.
Я дивилася на щасливе фото сімейної пари і бачила на фото себе не розуміючи, що відбувається
- Я не Марина, чуєте не Марина - я кричала так жалісно, що мені аж самій стало страшно від свого голосу.
#5735 в Любовні романи
#2369 в Сучасний любовний роман
#1398 в Жіночий роман
Відредаговано: 16.06.2023