Глава 1

Я прокинулася у 7 ранку. На вулиці було так тепло і світло, віяло ранковою прохолодною. Мені потрібно було з'явитися на парах, хоч і насправді я не хотіла цього.                                                         

- Доню, ти вже прокинулася? - лунало із кухні.         

- Так мамо, я вже виходжу.                                          

Я йшла на кухню зовсім розбитою, адже знала, що зараз мама буде випитувати про те, що було вчора. А як я розповім їй, про те що він навіть не звернув на мене увагу. Хлопець із мого університету який так подобався мені навіть і не дивився у мій бік, я всіляко намагалася привернути його увагу, але марно.                              

- Як пройшов вечір? Розповідай хутчіш

- Мамо, я поспішаю, давай поговоримо про це пізніше

- Ну добре, якщо в тебе немає ані хвилинки вільного часу то іди.                                                        

Здається вона образилася, але я і справді не хотіла аби вона засмучувалася і переживала про моє особисте життя.                                                        

День в університеті пройшов як завжди нудно, мені зовсім не подобалася професія на яку я навчалася, але мені залишався лише рік тому я терпіла.                                                                           

Дорогою додому почався дощ. У мене не було парасольки і до зупинки як на зло було ще далеко.                                                                              

- Марино - лунало в мій бік

Під'їхала машина і зупинилася біля мене

- Як ти посміла? Як з'явилася тут? Я заборонив тобі чуєш заборонив - кричав якийсь чоловік років тридцяти п'яти

Я стояла онімівши не розуміючи, що робиться

- Ти чуєш мене? Відповідай негайно - волав він

- Даруйте, але я Аліна 

- Не клей з мене дурня, ти думала я не впізнаю тебе? Негідниця, зрадниця, як же ти посміла повернутися?                                                         

Мені нічого не залишилося робити як просто втікати, адже мені здалося що він був не в адекваті. Пробігла я метрів двадцять як мене охопили чиїсь міцні руки.                                      

- Не смій чуєш, не смій тікати знову - він кричав мені в обличчя і мене це лякало, я зовсім не знала його, а він сприймав мене за якусь Марину.        

- Але я не Марина, чуєте я не вона - в мене почалася паніка, я справді дуже злякалася.       

Чоловік так сильно обійняв мене, що на мить мені здалося, що я не маю чим дихати.                          

- Прошу відпустіть мене - шепотіла я зі сльозами на очах 

Але йому було байдуже, він просто обіймав мене і здається зовсім не хотів відпускати. А потім все як в тумані, я сіла до нього в машину сама не розуміючи чому. Ми приїхали в якийсь величезний маєток, я пручалася, не хотіла йти, але йому було байдуже, він тягнув мене по землі наче якесь сміття.                                                  

- Дивись - кричав він як оскаженілий - дивись, що ти зробила, ти вбила нас, вбила.                               

Я дивилася на щасливе фото сімейної пари і бачила на фото себе не розуміючи, що відбувається

- Я не Марина, чуєте не Марина -  я кричала так жалісно, що мені аж самій стало страшно від свого голосу.