Глава 11

Минув тиждень.

- Соню, в мене сьогодні звана вечеря, тому я прийду пізно ввечері, не чекай на мене, - Максим зранку, як завжди, збирався на роботу, а я йому готувала сніданок.

Лише декілька тижнів живемо разом, а відчуття – ніби рік. 

Якось так швидко до нього звикла… І мені подобається бути поряд. 

Він цікавий співрозмовник, добрий чоловік і ласкавий коханець.

Тільки хочеться чогось більшого…

Невже я стала такою жадібною? А може… мені хочеться кохання?..

Так, я закохуюсь в нього і тому чекаю взаємності.

- Добре, - хотілося запитати з ким ти йдеш, адже в фільмах на такі заходи ходять з жінкою під руку, може й Максим так само  піде? … Але не  ризикнула.

- Ти сьогодні до дідуся? Роботу не шукаєш? – тут мені почувся натяк - давай вже щось роби скоріше. 

Що ж зі мною сьогодні таке?

- Шукаю, Максиме, сьогодні йду на співбесіду, твоя сестра допомогла, - я вагалася йти чи ні, проте нинішній діалог поставив крапку в моїх ваганнях.

Час спливав…

До кінця «нашого» місяця лишалося два тижні, навіть трохи менше.

І що я маю робити потім? Чи попросить він залишитися поряд з ним чи скаже піти?

Муки тривоги, невизначеності та … закоханості не давали проходу.

Я думала про це останній тиждень періодично, але сьогодні якось сильно накрило.

- А що за посада? – він діловито перебирав папери, розділяючи на стопки, навіть погляду не піднімав.

- Офіс-менеджер. Моя перевага – це вільна англійська мова, їм це важливо.

- Ну і зовнішність, Соню, офіс-менеджери – негласне обличчя компанії. А ще ти лагідна і інтелігентна, спокійна і розсудлива – ідеальна для подібної посади. – боси є боси, навіть про свою дівчину можуть судити з точки зору рекрутинга.

- І я так думаю. В мене ще в запасі арсенал інших мов. Це теж велика перевага, погодься. – з викликом поглянула на чоловіка. Тобто характер лагідний і зовнішність приємна... Я ще маю багато інших переваг!

- Так-так, - розсіяно підтвердив. – Ти не бачила мого кейса? Я вчора його приносив додому.

Подала необхідне через хвилину, тому що прибирала і знала де саме він знаходиться.

- Дякую, так класно, що ти завжди знаєш де мої речі, я в цьому питанні не дуже зосереджений, - тобто і в побуті корисна… 

- Угу, - буркнула. Чомусь відчувала себе ображеною.

- Добре, мила, я пішов!

Максим поцілував мене в скроню та й подався по своїх важливих справах.

Я ж поїхала до діда, провідала його, привезла смаколиків та намагалася виглядати веселою.

- Доброго дня, - зайшла лікар-реабілітог до нас в палату. – Михайло Костянтиновичу, Ви – мій персональний герой! Соню, і Ви тут! Хочу відмітити жагу до відновлення та життя цього прекрасного чоловіка. Я думаю ще тиждень такої важкої та продуктивної роботи і дідусь може їхати додому. Тільки там продовжувати терапію! – пригрозила пальчиком.

- Слава Богу! Дякую Вам, Ангеліно Петрівна! – щиро зраділа, дід сіяв як блискуча копійка, теж задоволений собою.

- Я вже рахую дні! Тут у вас в лікарні добре, але вже мені так набридло, хочеться в своє домашнє болотце, - мрійливо сказав Михайло Костянтинович. Аж очі заплющив від вдаваної насолоди.

- Тиждень і виписуємо! – посміхнулася лікарка і продовжила обхід.

- Сонечко, ти ж не поїдеш зі мною, правда? Що там тобі робити зі старим дідом в маленькому місті? – погляд старого, як він сказав, діда зовсім не в‘язався з його гостротою та глибиною. Все він розуміє. Може більше, ніж я.

- Не знаю… Якщо роботу знайду, то може й лишуся. Але… Як же Ви самі? – хіба можна покинути дідуся після хвороби? Невже я така егоїстка?

- В мене є мої дорогі сусіди, друзі. Я не буду сам, Соню. Та й тут дві години часу на маршрутці, будеш приізжати! 

- Не знаю…

- Давай сходи на співбесіду, а там далі поговоримо. Ну а Максим що думає? Відпустить тебе? – що Вам вказати?… Ми ні про що не домовлялися, він нічого мені не обіцяв, як і я не маю права нічого від нього очікувати.

- В мене вже скоро співбесіда, мушу вже йти. – швиденько втекла від небажаної розмови.

Дід все зрозумів, але мудро промовчав.

Величезна будівля, десь 20 поверхів, вся зі скла в стилі хай-тек, мене трохи відлякувала своєю масштабністю та гнітючими габаритами. Я до такого зовсім не звикла і не впевнена, що зможу адаптуватися найближчим часом, занадто для мене.

Проте вперто переступила поріг і потрапила в хол.

- Доброго дня, - підійшла до стійки, де сиділи три красиві дівчини, вони ж офіс-менеджери, як я здогадалася. – Мені призначено співбесіду на 11:00 з Ольгою Горенко. 

- Зараз лише 10:40, почекайте, будь ласка, Вас о 10:55 заберуть і проведуть в необхідну кімнату. Можете показати документи, ми випишемо пропуск?