Глава 8

Максим Громов

Ніжна дівчинка… 

Я, звичайно, не очікував від неї інтимних стосунків, розуміючи як їй важко.

Я ж не звір якийсь.

Проте марку тримати потрібно, тому іронічно посміхався і щовечора запитував дозволу… Такий собі ритуал між нами двома.

Але все ж чекав, коли той самий час Х настане, як заберу її в полон пристрасті і відкрию двері Пандори…

Ох і фантазії на ніч, тепер же не заснути!

За все своє життя ніколи не мав справ з цнотливою дівчиною, навпаки, завжди були розкуті і досвідчені пані.

Соня ж зовсім наївна та необізнана в цим питаннях, як же кортить скоріше розпочату гру.

Я її підтримаю, допоможу, підготую.

З дідусем теж незрозуміло, лікарі мене запевнили, що ситуація під контролем, проте це ж життя,  трапитися може все що завгодно.

Завтра обов’язково буду Соню супроводжувати, щоб хоч трохи підбадьорити.

От тільки роботи – непочатий край… Дуже важкий місяць видався, дуже. Ну нічого, вночі допрацюю, сподіваюся, що не потрібно буде пів дня перебувати в лікарні.

Ще мама телефонує постійно, їй теж потрібно приділити увагу. 

Цікаво, а коли ж спати в цьому колообігу обов’язків? Не таким я колись уявляв доросле життя…

Ну то лірика, зараз кава, душ і контракти для аналізування.

Соня Бджілка

Мені зовсім не спалося, здається на хвилиночку тільки змогла заснути.

Переживала я дуже-дуже, аж руки тряслися та німіли пальці на ногах.

Господи, зроби так, щоб з дідусем все було добре! Захисти його і оберігай, прошу тебе!

Ранок ледь дочекалася, встала, як побачила на годиннику 5:45.

Сніданок через силу приготувала, бо все від нервів з рук валилося, поснідати й не думала, кусок в горло не полізе.

Максим мене вже своїм сонним виглядом не здивував, але не замилуватися такою красою неможливо… Гарний, ніби з обкладинки журналу.

- Доброго ранку, Соню, ти як пташечка вранішня, тільки покращена версія – не цвірінькаєш, лише погляд радуєш, - почапав у ванну кімнату.

Я швидко до себе, вдяглася, чекаю.

Після 30 хвилин зборів (за моїми скромних підрахунками часу цілком вистачило) пішла в розвідку.

- Ми коли виїзжаємо? – заломила від нервів руки, ноги теж не особливо слухняні сьогодні, та я на них не жаліюся, адже є привід.

- Ще ж дуже рано, чи тобі вже сил не вистачає? – зрозумів мій погляд і конвульсії навколо нього.

- Не вистачає…

- Тоді дай мені 5 хвилин. 

В машині панувАда тиша, кожен думав про своє.

Київ зустрічав вранішньою красою, царством, що прокидається та величчю Дніпра.

Але то все минуло поза моїми поглядами, я думками вже сиділа на стільці і тримала дідуся за руку.

- Ти зі мною? – дуже здивувалася, коли Максим вийшов з машини.

- Так, пішли, бо ще знепритомнієш від страху і переживань, я трохи з тобою побуду, - кинув ніби байдуже, а я справді оцінила.

- Дякую! – мимоволі за руку схватила і вирішила не відпускати, ми ж ніби разом, правильно? А мені так легше.

Максим не сперечався, вів мене впевнено і рішуче.

- Доброго дня, як наш дідусь, Михайло Костянтинович? – по діловому запитав у медсестричок. Ті почали посміхатися, доки не побачили мене. 

- Все добре, через годину забираємо на операцію. Він вночі приходив до тями, запитував про внучку. Але лише на 2 хвилини, а далі провалився в сон, хвала Богові. – відрапортувала старша.

Я ж рознервувався остаточно… Дідусь прокидався, а я в ліжку майже в незнайомого чоловіка спала… 

- Ти навпаки молодець, що відпочила. Потрібно ще багато сил і витримки, не розпиляйся, ти маєш бути сильною і сконцентрованою, - знову прочитав думки чоловік.

- Дякую… 

- Я вийду на пів години, по справах, пізніше під’їду, добре? – він ще й запитує? Хто я йому така аби переді мною відчитуватися?

- Добре… - прошепотіла хрипким голосом.

- Тримайся, дівчинко. – погладив мене по голові Макс і пішов.

- Це твій чоловік? – запитала одна із дівчат в білих халатах.

- Так. – тут вже боязкість пройшла, а навпаки згадалася атмосфера університету з дівчатами-зміями.

- Пощастило… - протягнула друга.

- І як таке можливо? - зазначила третя.

- Доля, мабуть. Кохають же за душу, а не за зовнішність, - знову не промовчала. Може б краще мовчала та чомусь не виходить. Певно рефлекси, вибудовані роками.

Пів години минуло, і ніби по графіку знову з’явився Максим.

А далі за ним відразу наш лікар.