Глава 7

Я з острахом та невпевненістю, а ще із сильною втомою, зайшла в кімнату, що мені виділив Максим. Красиво, але якось некомфортно. Дуже чоловіча квартира, все тут пропитане чоловічою енергетикою. Чи то мені так здається?

Що мене чекає далі?..

- Не дивись так на мене, я ж не людожер якийсь та й не буду тебе змушувати до близькості, коли ти сама ледь на ногах тримаєшся… Не такий я вже егоїст…- Максим зрозумів хід моїх думок відразу.

- Дякую… - прошепотіла у відповідь.

- Ванна кімната спільна, без замків, тому просто вішай рушник, коли ти там. 

- Добре… - знову несміливо промямляла.

- І не трясися як заєць перед вовком. Я тебе не з’їм. Принаймні сьогодні. Все, пішов в душ. – недбало скинув піджак, на ходу розстібуючи ґудзики, а мені куди очі ховати?.. Ох я собі і пригод нахапала на одне місце… Але то все пусте, головне, аби з дідусем все стало добре.

Поки Максим мився я задалася питанням вечері.

Може без дозволу й не дуже камільіо, але їсти хочеться дуже… Певно ж і йому…

Тому взяла на себе сміливість заглянути в холодильник і в шкафчики, щоб нашкребти інгредієнтів на вечерю.

Включила в наушниках вчорашні 20 слів на китайській мові і зайнялася приготуванням вечері.

- Що слухаєш? – Макс зненацька, ніби диявол, взявся ні звідки. Я аж зойкнула від неочіваності.

- Соню, припиняй себе поводити ніби ти мала дитина, що боїться всього! – як тут спокійною можна залишатися, коли перед тобою вперше в житті напівголий чоловік з шаленою харизмою та магнетизмом.

- Я боюсь не всього… Лише тебе трохи, - каюся, зізнаюся. Таки його боюсь. 

- Ти ж раніше не боялася? Що змінилося? – наполегливо веде розслідування в пошуках кореневої причини.

- Обставини?.. – як пояснити, що провінційній дівчині в великому місті, без жодного знайомого, крім нього, з хворим дідом в лікарні якось трохи лячно і дуже некомфортно… І місцями страшно.

- Так що слухаєш, янголятко? – промурчав Макс. Ох, який він привабливий і небезпечний одночасно.

- Китайські слова, лексику, - я без задньої думки розповіла. - Я ж зараз китайську мову вчу. Вже достатньо давно, проте і мова важка. Моя перша з ієрогліфами… - знову майже на шепіт перейшла під кінець монологу.

Він так на мене дивився, точніше він ТАК на мене дивився, що подиХ затримався і кисень перекрило.

- Яка ти нестандартна, Соню… Дуже цікава особистість. А що готуєш? – тепер вже через плече в каструлі заглядає з ревізією.

- Борщ, - ну а що ж ще? 
Насправді така ідея виникла після знахідки у вигляді борщового набору овочів.

- Давно такого я не їв… А ти вмієш? – це вже напружився чоловік.

- Не переживай. Буде смачно! – запевнила і взялася за приготування.

Максим сидів на високому барному стільці і спостерігав за мною… Як хижак вичікує жертву… Саме така асоціація виникала в голові.

- Я теж піду і душ, добре? Борщ на маленькому вогні, нехай готується, нічого робити не потрібно, - вже трохи сміливіше давала вказівки і пішла в ванну кімнату.

Людоньки… Добре, що взяла телефон із собою, адже гуглила як те чудо техніки вмикається.

Теплу воду так і не налаштувала нормально, дідусь вчив митися в літній, щоб загартовуватися. Хто там його слухав, зараз саме час настав.

Борщ приготувався, я насипала в тарілки, додала сметани, зелені і поклала хліб з часником.

- Все готово, - підтвердила очевидне, щоб розпочати частування. Їсти хотілося нестерпно, проте я чекала на його перший крок.

- Мммм… Слухай, смак як в традиційних ресторанах! Нічого собі в тебе таланти, це мені бонус, - усміхається трохи підступно.

- Я буду готувати, без питань… А от інша частина нашого контракту… Дай мені пару днів. Добре?.. – погляд очі в очі, і вже не можна відвернутися, вони як магічні, магнетичні… Не можу передати силу мого потрясіння від незвичного для себе відчуття.

Це фізичне бажання?..

- Давай домовимося так, я буду в тебе запитувати: ти готова? А ти мені відповідай як є - чи так чи ні. Я ґвалтування не практикую і в мене зажди були взаємні пристрасті. 

- Добре… - сказати, що з пристрастю все буде на найвищому рівні чи ні? Краще промовчу.

- Потренуймося. То що скажеш на рахунок сьогодні? – підморгнув Максим. 

- Я кажу тобі «ні» - зніяковіла трохи, але голос прозвучав впевнено.

Зранку прокинулася рано, десь о 6 годині, вмилася тихенько і пішла готувати сніданок. 

О пів на сьому мені показався привид в трусах… Він на автоматі налив води в стакан, випив та почапав в сторонні ванної кімнати.

В абсолютній тиші…

- Доброго ранку, - вже майже на вході в ванну йому крикнула. 

Максим якось дивно на мене глянув і через секунд 20 озвався:

- О, Соню, привіт! Я тебе не побачив… Все добре в тебе? Ти чого так рано тут? – чомусь так смішно стало від його сонного вигляду, образ мачо на цьому етапі розбився об скелю домашності.