32

 Женя помітив, що я замерзла і як джентльмен, вкрив мої плечі своїм піджаком. Я зраділа тому, що він навіть не спробував мене зігріти відомим нам всім способом. Тобто притиснути до себе ближче, виправдовуючись при цьому своїми благородними намірами - не дати дівчині замерзнути на смерть.

Лариса Іванівна вирішила піти від Миколи. Як вона не любила розкішне життя і самого чоловіка, але на таку ганебну пропозицію вона не могла погодитися! Коля як раз поїхав у відрядження. А вона залишилася вдома сама. Мама Антона вирішила упакувати свої речі у валізи. Тут в квартирі пролунав дзвінок. Це виявився знайомий її чоловіка. Микола попросив за нею приглянути, поки він у від'їзді. І тут вона зрозуміла, про якого одного товариша говорив її коханий. Льоня завжди був дуже ввічливий з нею і Микола говорив, що він до неї не байдужий, просто на людях ніколи відкрито не показував своїх почуттів до неї.                                              

Лариса нагодувала мужика смачною і гарячою вечерею, а після вони стали мило розмовляти. Слово за слово і Льоня зізнався їй у коханні.

- Ну і як завжди буває в таких випадках, Лариса Іванівна розтанула від таких ніжних слів і у них тоді трапився секс. Або краще сказати стався контакт, від якого народився Антон.

- А чому контакт? – здивувалася я.

- Ти що забула, що в радянському союзі сексу не було?!

- Ну, так, звісно, я і забула, що радянських дітей знаходили в капусті.

- Або приносили буськи, - додав Женя, сміючись.

Я також стала сміятися над словами, котрими дурили бідолашне покоління дітей радянських часів.

 - Бідний Антон! Він так пишався своїм батьком, а тут дізнатися таке, - сказала я через хвилину, коли ми перестали сміятися і знову стали серйозними.

- А знаєш, як Леонід Олександрович здивувався, коли до нього прийшов Антон і все виклав, як воно є?

- Наш ректор Потапенко? А при чому тут він?

- А при тому, Лялю, що наш ректор і є біологічним батьком Антона.                                                  

Від подиву я замовкла не менш, ніж на п'ять хвилин.                                                   

- Ось чому Антончика не виключили з академії за прогули і погані оцінки! - дійшло до мене.

- Так, Дзундза пригрозив ректору, що всім правду розповість і в першу чергу його дружині. А Ректорша - та ще штучка! Вона цього Льоню з простого ботаніка ректором зробила. Він тільки й одружився на ній, що через її бабосики і зв'язки її матусі, місцевої депутатки.

Карасенко завів мотор, і машина рушила по нічних вулицях міста. Поки ми їхали до будинку Марусенків, Женя розповів мені про підозри Антона, які стосувалися загибелі його батька. Молодший Дзундза підозрював, що Микола Андрійович був убитий не простим дворовим злочинцем. Хтось позбувся його спеціально.

- Чому він так вважав?

- А після смерті чоловіка Лариса Іванівна стала так трястися над ним, що він змушений був бути вдома чітко в обумовлений час.

Я раптом згадала інцидент, що трапився, коли ми з Антоном ходили купувати подарунок і квіти Ларисі Іванівні, і все розповіла про це Жені.

- Ми тоді, звичайно, затрималися. Антон вчасно не прийшов додому, як від нього вимагалося. Чому вона вирішила, що з ним щось погане сталося? Чому вона так тряслася за Антона? Що могло загрожувати життю її сина?

- Або хто?

Ми під'їхали до знайомого під'їзду.

- Зараз знову пертися пішки на самий верх, - зітхнула я важко.                                               

- Скільки поверхів?

- Дванадцять. Хоча б Муся ще не спала, - з надією зітхнула я. - Спати то, як хочеться!

- Ти впевнена, що твоя Муся ще не спить і відкриє тобі двері? Я зазвичай о третій годині ночі вже бачу другий сон.

- Я теж, - сказала я, вибравшись з авто.

- Я тебе почекаю тут, - запропонував Женя. - А ти мені дзенькни на мобільний, як там у тебе справи. Десять хвилин вистачить тобі, щоб вибратися нагору на таких шпильках?

- Цілком. Гаразд, прощатися не буду, а то моя інтуїція підказує мені, що ми ще побачимося зараз.

Я увійшла в під'їзд і точно - ліфт ще не полагодили. Так, доведеться топати на своїх чотирьох, тобто: на двох ногах і на двох шпильках-дрильках, пригвинчених до них. Десь між дев'ятим і восьмим поверхами у мене обламався лівий каблук і мені довелося зняти дурні туфлі. Йти босяком по такому бруду було справою не з простих, та ще при тому можна було поколоти ноги об осколки пляшок, які були розкидані на верхніх поверхах. Одначе, так я швидше дісталася наверх. Чому я так раніше не зробила? Боялася забруднити свої ніжки об якусь гидоту!

Через хвилин п'ять я, не достукавшись до Марусенків, і не додзвонившись навіть по мобільному, оскільки телефони і дочки і батька були поза зоною досяжності, спускалася вниз, тримаючись однією рукою об поручні, а іншою рукою тримаючи противні шпильки-дрильки. У машині мене чекав Женя, який отримав від мене команду заводити мотор.