29

- Ось так ми познайомилися і стали кращими друзями, - підніс Женя стакан до рота і зробив кілька ковтків.

- Нічогенька історія! - здивувалася я. - Хоч кіно знімай. Навіщо ти так над бідним хлопцем некрасиво пожартував?

- Для того, щоб він більше не ліз в дурні бійки. Мало на кого він може напоротися. Бувають такі уроди, що мало не покажеться!

- Так, ти маєш рацію. Це йому був хороший урок.                                                 

- Знаєш, чому він тоді поліз в бійку?                                                  

- Ні, звичайно.

- Його тоді кинула його дівчина. Марія, здається.

- Так, Марія Марусенко. Вона - моя найкраща подруга.

- Хороша у тебе подруга! - злобно стукнув Женя склянкою об стійку. - Кинула бідного закоханого хлопця і поїхала до іншого. Всі ви такі! Гуляєте з хлопцем, поки у того бабосики в кишенях дзвенять, а потім кидаєте безжалісно, навіть іноді не попрощавшись! А бідні хлопці страждають потім через вас. Ти, напевно, така ж, як і твоя подружка!

- Постривай, - обурилася я. - Це ти, Жигало, ловелас хренів, будеш мене звинувачувати, чорт знає в чому! Хіба це не ти звабив і кинув сотні дівчат в нашій академії?

- Це не має відношення до справи.

- Ще й як має! Когось звинувачуєш у всіх смертних гріхах, а сам-то не кращий! - накинулася я так на Карасенка зі звинуваченнями, що той навіть зніяковів.                                                     

- Мене теж колись кинула одна дівчина, яку я так любив, що готовий був заради неї зірку з неба дістати. А вона вийшла заміж за старого пердуна, правда, багатого. Ось з того часу я нікого більше не пускаю в своє серце.

- І міняєш дівчат, як рукавички, - додала я.

- Так, - сумно погодився Женя. - Знаєш, як Антон мучився через твою подружку. Прямо, хлопець був у такому депресняку! Саме через це і ліз у всілякі бійки, сам людей провокував його бити. Думав, що хтось йому гарненько дасть кулаком по голові, і він відкине копита.

- Тоді чому він так злякався за своє життя, коли ти його віз закопувати?

- Коли розумієш, що тобі все, гаплик, кришка, амба, тоді починаєш цінувати життя і трястися за нього, як можеш.                                                                                                                                                      

Я озирнулася на всі боки. На сцені енергійно рухав стегнами інший стриптизер і навколо стояв жіночий вереск.

- Голова вже болить від цього шуму, - сказала я.

- Тоді поїхали до мене додому, - запропонував Женя.

Не знаю, як я могла сказати наступні слова, напевне спиртне так вплинуло на мене, додало сміливості і позбавило усіх комплексів.

- Бабій! Пограєшся і кинеш. А я ж в тебе була закохана по вуха! Закохалася з першого погляду, коли побачила у вересні в академії. Тільки ти в мою сторону і не дивився. Тобі ж подобалися красуні, а я до їх числа не належала.

- Ти? - схопився за голову Карасенко. - Чому ж ти мені тоді не зізналася?

- Щоб ти наді мною посміявся і обізвав потворою?

- Але ти зовсім не потвора, ти одна з найкрасивіших дівчат, яких я коли-небудь зустрічав.                                                  

- Гаразд, давай закриємо цю дурну тему. Мені треба з тобою поговорити про Антона, тільки не у тебе вдома, але там, де тихо.

- Давай тоді на лаві в якомусь скверику.

Мені його пропозиція сподобалася, і ми пішли до його машини. У нього був чорний "BMW". Карасенко знав одне мальовниче місце. Туди він і направив машину.

Уже була пів на дванадцяту, коли ми вийшли з авто. Місце дійсно було красиве. Багато дерев і лавочок, де сиділи і воркували закохані парочки. Ми сіли на одну з них, і Женя продовжив свою розповідь.

Коли Муся кинула Антона, йому було нелегко. Він погано їв, став пити, багато пити; за своєю зовнішністю зовсім перестав стежити: не мився, ще й не голився, від чого став мохнатим, як старий дід і від нього погано пахло.

- Я йому казав, що ні одна діваха не варта того, щоб за нею так побиватися і відмовлятися від радощів життя. Однак Антон переживав розрив з коханою і її зраду надто вже болісно. Як я його не втішав, Антон продовжував страждати і сохнути від любові до невдячної дівчини. І тут я здався, всі мої зусилля ні до чого не привели.

- Життя - фуфло! - сказав Антон якось, прийшовши до Жені додому о третій годині ночі, з пляшкою горілки в руці. - Навколо одні зрадники і брехуни! Муся мені зрадила, але так не було боляче ... Так, як вони мене зрадили ... Брехали мені все життя ...

- Ти про що, брат? - посадивши його на диван, Карасенко спробував відібрати у нього пляшку, але даремно, Антон тримав її міцно.

- Хто б міг подумати, що мій тато ..., - він сьорбнув трохи з горла, - на якого я завжди рівнявся ... насправді мені не батько.

- Твій татко тобі не батько виходить, я правильно зрозумів?