14

 Я помилася, одяглася, поснідала котлетами з кавою і подзвонила в лікарню запитати про самопочуття Лариси Іванівни і її сина. Мені повідомили, що їх обох можна сьогодні відвідати, що я і зробила негайно.

Заплативши грошима Мусі в метро, я сіла біля вікна і почала роздумувати. Мені дуже не подобалося брати гроші у подруги. Ось тому я сушила собі голову, де їх можна роздобути. До батьків я не звернуся ні за що. Але і у Мусі мені якось більше незручно брати. Що ж робити?

Біля мене сиділи двоє дівчат і гортали журнал. Я одним оком глянула на те, від чого вони не могли відірвати своїх поглядів. Побачивши знайоме ім'я Крістіана Діора, я почала думати, де я його чула. Але мені ніяк не вдавалося пригадати, тому я звернулася до дівчат за допомогою.

- Вибачте, будь ласка, - втрутилася я в їх миле цвірінькання. - Хто такий той Діор?

Дівчат здивувало  моє питання і вони з великою цікавістю глянули на мене. Навіть більше скажу - шокувало.

- Ти що не знаєш? - здивувалася перша. - Геніальний кутюр'є.

- Рік тому і в нашому місті відкрився його магазин, - додала інша дівчина. - Уявляєш собі! Там такі ціни, що нас туди навіть не пустять.

- Чому? - здивувалася я.

- Туди можна потрапити тільки бувши з туго набитим гаманцем, - відповіла перша.

- А це що за журнал? - продовжувала я.

- Це "Super Star". Їх фірмовий журнал. Там, бачиш, їх шмотки розкручують.

- Зрозуміло. А що це за дівчата?

- Моделі.

- У цьому магазині подруга моєї сестри працює, - сказала інша. - З самого відкриття магазину. Відмінно влаштувалася. Бабки лопатою загрібає. Уже місяць як на "BMW" їздить. Квартиру в фешенебельному районі купила. Загалом, не життя, а - рай!

Я вийшла з вагона і попрямувала до виходу. Мої очі побачили будку з напоями, і я відразу ж згадала моє вчорашнє знайомство з цим апаратом і із Карлом. Він же працює в цьому магазині!  Ось звідки я чула Крістіан Діор. Карл пропонував мені стати моделлю. У мене навіть його візитка є. Може все-таки спробувати себе в ролі моделі. Мені ж потрібно десь працювати. Вирішено - після лікарні я йому подзвоню. Правда, я дуже сумнівалася, що у мене вистачить протриматися на цій роботі хоча б день. Але зараз вибір у мене був не великий, тому рішення – піти у вішалки – було остаточним і обговоренню більше не підлягало.

У лікарні я знайшла лікаря, який лікував Ларису Іванівну.

 - Передозування! - твердив мені той. – Нічого страшного. Через день, два випишемо.

Мені здався чоловік аж надто молодим, щоб працювати на такій посаді. Навіть чоловіком називати його було ніяково. Він більше був схожий на пацана, хлопця, та ніяк не на мужчину. У нього напевне ще й борода не росла, така шкіра на обличчі була ніжна, як у новонародженого.

- Але я ж вчора дзвонила і мені сказали, що усе дуже серйозно. І вона раніше наступного місяця не вийде з лікарні.

- Дівчино, не морочте мені голову, - почав він розмовляти на високих тонах, образившись на те, що я піддала сумніву його медичні висновки. - Я вам українською мовою пояснюю, що у пацієнтки Дзундзи передозування. І нічого серйозного в цьому немає. Чи ви більше довіряєте висновкам медсестри, з котрою ви говорили вчора телефоном?

- Та ні.

- От і добре. Можете її провідати. А зараз вибачте мені, але у мене термінова операція. Повинен йти.

Він пішов, а я залишилася в коридорі так і стояти. Мені видалося це дивним. Щось тут не в'язалося. Але що? Цей лікар якийсь дивний. Він щось приховує. Але що саме? І навіщо?

Я пройшла за поворот, туди, куди лікар пішов. Там була лавка. Я присіла перепочити і подумати, що далі робити. Чи спершу навідати Ларису Іванівну чи Антона.

Коридор був порожній. Відвідувачів або хворих не було видно. Голова моя розпухла від різних питань. Що, як, навіщо - крутилися у мене перед очима. Раптом я почула голос з-за трохи прочинених дверей. Це був голос лікаря. Він розмовляв по мобільному, оскільки його співрозмовника не було чутно. Ось яка в нього термінова операція! Брехун! Оскільки у мене слух був, як у сови, то я все почула.

- Не хвилюйтеся, - відповідав лікар співрозмовнику. - Ніхто ні про що не дізнається. Я все зробив, як ви просили. Навіть поліціянтам не буде до чого причепитися, якщо все-таки до цього дійде. Але в передозуванні нічого дивного немає, тому ніхто мій висновок не піддасть сумнівам. Даю вам всі гарантії. Дзундза випила лишню дозу заспокійливого, тому й отруїлася.

Почувши прізвище Дзундза, я трохи з лавочки не впала.

- Добре, - продовжив лікар. - Номер мого рахунку ви знаєте. Тепер тільки ви мене не підведіть. А то я можу і проговоритися, що пацієнтку хотіли отруїти навмисне.  Даю вам три дні, щоб знайти всю суму.

Я тихенько втекла звідти, коли почула, що лікар припинив розмову. Виявляється, я мала слушність. В цій справі щось було не так. А виявляється, що Ларису Іванівну хотіли отруїти. Навіщо? Кому вона заважала? Якщо це не розкрити, то всі будуть вважати, що мама Антона просто забагато наковталася заспокійливих таблеток. Надто вже вона любила сина і страшенно за нього переживала. А можливо і Антон не випадково випав із вікна? Треба його терміново навідати, аби розвіяти свої підозри.