Я ходжу в любові

Не знають люди що сприяє,
І чого в світі так буває,
Що світ весь раптом наче потемнів,
І наче полоса тих чорних днів,
І звідки зло у їх життя прийшло,
І нащо їм це і за що?!

Не хочуть люди зрозуміти,
Без Бога їм так завжди жити.
Людина з дитинства повинна любити,
В любові зростати і вміти прощати.

Якщо ми не будем любові учити,
Любов прививати, в любові ходити,
То нащо тоді у цім світі нам жити!

Ми й так вже скотились, а може змирились,
Що діти батьків вже давно ображають,
Що війни й розрухи дітей убивають,
І плаче й плаче до Бога земля,
Чому у цім світі прощення нема?!

І хтось не простив, а когось вже нема,
І кров’ю людською вже влита земля,
І плаче до Бога вона і кричить,
І Бог дозволю цих людей не терпіть.

І там де насильство, розруха й біда —
Земля вже руйнує, руйнує міста.

І думають люди: «Чому так буває,
Прийшов землетрус і містечка немає?»

Тому що насильства, гріха і убивств
Давно вже наповнилась чаша безчинств.

Тож люди мерщій, мерщій зрозумійте,
Любов пробачає і зла не згадає,
Любов переможе, любов зберігає…
Любов, як зернятко, завжди проростає.

Торі Рід

Подобається

#750 в Сучасна проза
#491 в Різне
#37 в Поезія

У тексті є: #віршіукраїнською #поезія #філософія, #війна в україні, #любовпереможе

Відредаговано: 05.03.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись