5 - Продовження.

 "Провина - це лише у голові."

 Пол не буде почуватися винним, бо не втратить її. Робін завжди буде повністю його. Вона буде поблизу, бо в ниї є більш ніж любов.

Він знав.

 Магія лоскоче, як крихта отруйної ртуті. Чи почувається Пол у безпеці ?

Дивлячись на Робін? І шо буде потім, коли простір розсіється?

  - Зізнайтеся і наслідків не буде. Ну ж бо, імператоре...

 Кажуть, передбачити майбутнє легко. Один випад і все припиниться. Пол бачив.

 Колись усі таємниці зникнуть, як і останнє поселення, як і останній нещасний, брудний пісок. У пустелі все буде по-новому, все зруйнується і контроля не буде. Вони наблизяться і впізнають одне-одного, те забуте, та таке щире почуття.

 Вони будуть й вже не буде важливим, те пекло, що навкруги. Вони будуть разом і всі святі забобони зникнуть. Колись... коли настане час, він розкриє правду.

 Усі знатимуть, що вони означають одне для одного. Люди, так, усі люди підуть за ними... Біль майже зникне і на планети, їхні планети прийде одуження. Чи ілюзія це? Чи все ж буде, щось нове, яскраве. Багато хто втратив усе за ці многолітні війни. Люди стали зневірені, бідні та злі.

Плем'я родини Ірулан не розквітало. Мало у кого були нащадки, але...

 Зараз їм не потрібно було дивитися у майбутнє, бо коли родина возз'єднається все буде гаразд. Річки будуть у їхніх землях та у полях. Їхнє сподівання ніколи не помре. Дивлячись на Пола та Робін, барон все не міг здогадатися... Чи буде вона йому рада?

 Чи вона злякається, а не зрадіє? Важкої зустрічі не буде. Рідна кров завжди впізнає свою рідню. Так казав... ще його батько. Камінь на його могилу.

 Про це не було потреби розмірковувати, тоді можно було спинити час. Певним часом, цим ніхто не скористався... Навіть усі темні справи, які ще не були заплановані... Не було потреби брати зброю до рук, адже війни не було. яколись давно з плином часу прийшов вогонь та несподіванка.

 Його роздуми та тугу, порушило коло Харконненів.

На диво відчуття розлуки та порожнечі не було. Може воно з'явиться пізніше?

  - Мій царю, мій бароне! Вибачаюся, все спрацювало, як ви і припускали.

Владімір стиснув щелепи, Дафна та Дмітрій Харконнени його б за це не похвалили. Проте, чи міг він хоч раз їх осоромити? Можливо один-єдиний раз.

  - Бароне, вона поблизу й потрапила у поле нашого зору. Я бажав би спитати, чи певні Ви? Якщо жінка дізнається, то все може піти не за п...

 Владімір Харконнен випростався, але виглядав якимсь зіщуленим та злим. Суворість так і перла.

  - Вона не вчинить наді мною віроломство, як і у її дому.. у неї є свої ідеали! Моя донька змінить участь людей, змінить саму імперію. Вона сама усе зробить... Скільки їй не навіюй думки, вона усвідомить, що правильно. Тим паче, Робін така розумниця.

  - А діти ? - спитав ментант. 

До цієї днини Харконнену ще не було так важко, він усвідомлював, щоб Пол не робив будуть наслідки. Вони зачеплять і її, й інших. Але чи було йому діло до інших?

  - Не важливо.

 Каладан був тихим та німим. Енергія зменшувалася.

 Так само, як і тоді, коли голова родини Харконнен втратив родину, та втратив свою дитину. Але часи змінюються.

 Рух зброї й люди розступаються. Пітьма у глибині прориву потемнішала.

  - Як і було оговорено. Ти людина чесна, тому знаєш, що гряде.

 Хтось позаду людини пирхає, хтось голосно сміється. У долоню людини вкладають предмет, а Раббан захлинаючись від сміху, міцно тримає чоловіка. Харконнени чекають сигналу та вдивляються.

 Плин часу змінюється, чується тріск.