2 - Прямуй до мене

 Дивні...свіжі прянощі. Запах Робін. Тої самої Робін Баклі, яка прийняла його руку.

 Перед очима досі були видовищні картини. Бій барабанів, великі смолоскипи та музики. Іноді деякі моменти краще пам'ятати.                                                       

  - Добре що я ще заміж не виходжу? - Робін Баклі раптом засоромлено відвела очі.                

  - Єє... є?                                                              

 Їй завжди подобалось як його очі перестають бути холодними. Іноді їй здавалося, що якби не Пол Атрід то зло на планеті б перемогло, але поки зло відійшло. Його очі та це сонце змивали усе тугу та усю дошкульність та ненависть цих людей.          

  - Я казав, бажав сказати, що це не важливо будемо ми постійно тут знаходитись чи ні.              

  - Не важливо?                                                

 Очі блимнули.                                                      

  - Так, хай навіть ми з тобою будемо жити у пустелі. Хай навіть якщо на край світу, це не так вже й важливо.                                              

 Він протягнув їй кубок й вже бажав почесно запросити на танець, але хтось смикнув Пола за руку.          - Вибачте сір! Я просто поспішав і...              

 Вона нерішуче сіла на місце.                

 Чомусь зараз від цього йому дійсно стало самотньо. У душі Пола був спокій, але якийсь несправжній, якийсь повсякдений.        

Як та їжа, чи виробка води. Звичайна справа так?                                                  

 Його напружувало не знайомство з імператором і не присутність Робін,  (а він бачив вона стривожилася) ні, щось інше. Погане та забуте...                                          

 "Прямуй"      

  Жорсткий, неприємний голос, який повиснув у повітрі.                                                        

Але його ніхто не почув.                                    

 Ледь відчутні губи, Пол згадав ніжне ім'я, якесь відчуття, яке вже не відродиш. Така гарна посмішка, той незрівнянний сміх... Ми були тоді там, нам було так добре й ми так сміялись, а як ми розмовляли та розповідали одне-одному таємниці.                                                          

 Новий виклик долі, сині очі, піщаний пляж. Все це було у нас.                                          

 А зараз перед ним був імператор, який прозаїчно розповідав про свої подорожі та реготнув, гигикав інколи дивлячись у очі Робін.          

 Друг, Робін та темне каміння. Ось і все що було.                 

 ***

  - Жінка повинна бути розумна, несамовита і...                                                        

  - Безжальна? Безжальна, мілорде ?                  

 Чоловік кинув у нього келих ніби намагаючись вбити.                                          

  - Цікава. Ось що я хотів сказати, дебіле.                        

  - Атро вже  готово. Карта є, мілорде - прислужник ще раз поклонився.                                                          Вклонятися було важко, як і розмовляти з Владіміром..Втім як і бути у нього на службі.        

 Владімір Харконнен з особливою нестерпністю та настирністю продовжував куштувати маслини та підглядати за людьми. Його рот вимовляв.                                         

Прямуй... Нумо, прямуй.                                        

 Рука Робін чомусь смикнулась.