1 - А якщо ми ніколи не помремо ?

 У двох світах час вийшов. Виманив усіх дітей та не помітив, що накоїв.

 "Бігтимеш далі ? Тоді чекає лиш смерть."

Ну що? Повірила? Яка ти дурненька, Робін.

 Не сприймай на свій рахунок. Хлопці просто дурять інших хлопців, ну і звісно дівчат.

 ЗВІСНО.

  - Слухай, потупцюємо тут? Чи вже підемо, не просто подивимось, а вліземо. Прямо туди...

 Без вагань та без усіляких сумнівів. Сутінок...Крихт...Якихось крихт.

  - Ти сумна?

 Робін, яка раніше була Баклі подивилася уперед, у темінь, у ту постать. Постать трохи ковзнула навколо стола і подала їй руку. Їй сподобалось, як їй подали нові коштовності, як показали старе спорядження.

  -  З роду не бачив тебе такою дивною та насупленою, то все ж твоє. Одне обладнання ми зламали. Точніше воно зламалося, пам'ятаєш? А це ж те..старе, тобто ти навіть не опробувала його, а вже використовувала його у бійці. Це не одне й те саме.. Робін ти ж розумієш? Не роби такі тупі очі та не мгикай, ти герцогиня. Тобі це не личить - звичайно коли він таке казав, він супився. Пол Атрід був звичайним, простим, хоча інколи може і не таким правильним.

  - Моє сердце просто розривається, коли мій батько тебе сварить. Може просто намагатися бути простими підлітками ?

 Пол Атрід помовчав.

  - Хоча у нас так не вийде. Добре, що я народився без дару.

 Натомість з мінусів у нього було лише одне, Пол дійсно ніколи не бував на службових нарадах.

 Змін у настрої не було, хоча була важлива деталь, Робін ніколи не випускала з рук "засмажене", майже знищене фото батьків.

 Час багато чого спопелив, як і два сонця навколо Арракіса. Інколи зміни, це  (не)добре.

  - Поле, а ти замислювався про те, що буде далі? А якщо нічого путнього з цього не вийде?

  - Дівчино, а може мені по цимбалах - він смикнув її уперед.

Бігти уперед, тільки до шляху великого, шляху королівства.

Бігти не зна куди, але з ним.

  А якщо ми втратимо одне-одного?

Ні, напевно такого не буде.

  - Певен ти замислилась, яка ти типу сильна - він змусив її усміхнутися.

 Робін, ніби виходячи з трансу, відказала :

  - Просто замислилась про минуле, а ще ти певно здогадався... твої батьки (гади) мене такою не вважають.

 Хвилини збігали, а він тягнув, намагаючись знайти вірну відповідь.

  - Головне ж що ми тут? Тобто, ми з тобою...

Йому самому пригадалося, як було до неї. Точніше без неї. Так, безнадійно та дуже скудно.

 Прадід Пола лише те і міг, що робити обладунки, але інші взагалі були музикантами. А на думку Пола, що могло бути гірше, окрім виробляння усіляких "музики або ж виробляння Шаі - Хулуд."

 Певним чином, може було добре, що самі Шаі - Хулуд не усвідомлювали звідки вони взялися. Іноді коли Пол Атрід не показував їй чого навчився у провидиць, окрім роби "очі бовдура та вичавлюй з себе закляття", він розумів, що одного разу вона зможе цим скористатися...

 Ну або зацікавитися. Чому ні? Хоча багатьох все ж таки цікавлять спідниці, пальта та каблучки Гуччі. Одного разу, (єдиного) Робін навідалася до нього, але нічого путнього з цього не вийшло. Провидиці та Дункан Айдаго змусили його підмітати.

Годі й казати, яка була реакція Робін, а що ж було б... Якби на Арракісі був би пилосмок.

  - Тільки не кажи, що ми будемо прямувати  через увесь зал, аж до золотих дверей.

  - Чесно кажучи, сьогодні я не хотів тобі показувати щось особливе. Ні, спершу ми могли б подивитися на того гарного ножа, який належав...

 Сам того не знаючи, Пол раптом покрився потом та почав виправдовуватися. Вона засміялася :

  - Ти хоч воду сьогодні пив ?

 Дивні... свіжі прянощі. Запах Робін. Тої самої Робін Баклі, яка прийняла його руку.