Розділ 14: “Маша і її паралельний всесвіт”

Сиджу я така в університеті, курсову не пишу, звісно. Просто сиджу, вдивляюсь в екран ноутбука і відчуваю, як мої нерви потихеньку здаються. Ось тобі й нормальний студентський день. Просто я і порожній рядок — ось моє сьогоднішнє досягнення.

І тут, як завжди, з'являється Маша. Не з дверей, а з повітря, бо вона, напевно, вже не з цієї реальності.

— Ти не повіриш, що сталося! — вона жує шоколадку, але з обличчям серйозного науковця. — Я бачила інопланетян!

Тільки це не дивує мене. З нею завжди щось відбувається, чи то на планеті Земля, чи в паралельному всесвіті.

— І що, вони тебе забрали? — питаю, хоч знаю, що зараз буде.

— Не забрали, — вона відмахнулась, — Тому що я була занадто цікавою для їхньої цивілізації. Але знаєш, що цікаво? Вони сказали, що моїй душі місце там, на іншій планеті. Вони навіть про це вірш написали!

Ліза, будь ласка, не смійся. Так, я не сміюся, просто… чому ця планета не вибирає інших людей для своїх космічних поїздок?

— Ну і що вони сказали? — питаю я, задоволена, що я не сміюся. Це був серйозний момент. Я встала з місця і пішла до вікна, щось там почала міркувати.

— Так, вони сказали, що моя енергія просто зла і їм здавалося, що я зруйную всю галактику за одну хвилину, якщо їхню планету візьму. Тому вони мене і відправили назад.

— Ну ти в них просто не вгадала, — кажу я, намагаючись втриматися від сміху, — Твоя енергія просто не підходить для цієї галактики. Може, ти їм щось неприємне сказала?

— Та ні, просто ці інопланетяни, — продовжує Маша, — їх просто не влаштувало, що я думаю на власні думки. Вони сказали, що я дуже раціональна, а на іншій планеті мій інтелект буде проблемою.

— Проблемою… — я не витримую і сміюсь. Маша, звісно, серйозно слухала цей діалог зі мною, тому я одразу зупиняюсь і думаю: "Може, я й справді не вірю, що це все просто жарти."

— Ну, а що з твоїм метеоритним пилом? Все взяла з собою чи залишила? — питаю я, бо на цьому вже було би цікаво завершити цю дивовижну історію.

Маша починає рити в рюкзаку, наче вона шукає щось важливе. І ось воно, те, що мені потрібно було.

— Дивись, — вона демонструє мені камінчик, — це все, що залишилось від їхніх метеоритів.

Тепер я зрозуміла. Маша — візіонерка. Вона справді одна з тих людей, які можуть влаштувати шоу з нічого.

Я дивлюсь на неї, і раптом думка в моїй голові каже: "Чому б їй не дати шанс поїхати до інопланетян? Вони її все одно не повернуть".