Розділ 11: “Я просто хотіла попити води...”

Останнім часом я відчувала тільки одне: розчарування.
Розчарування від того, як все не складається, як план, який ти сама собі придумала, просто розвалюється.

Справи з навчанням? Як завжди, пів курсу загублено.
Сміття? Здається, я його викидаю, а воно повертається в моїй голові.
І знову цей вічний хаос.

Тімур.
Маша, звісно, не прийшла. Знову. Вона так часто каже, що “зайнята”, що в мене вже починає з’являтися підозра, що її секрет — вона просто обрала собі іншу реальність.

Зранку я вийшла виносити сміття.
Все добре, поки я не побачила того чорного пса, який, мабуть, вирішив, що я — його вечеря. Я так стресонулась, що навіть не звернула уваги на те, що він на мене не заливався.

Пес просто відчув мій настрій й пішов десятою дорогою. Мабуть, подумав: "Ні, я не готовий до цього, побіжу до кращих людей".
Здається, навіть собаки мають інстинкти до виживання.

Я прийшла назад. Я вже погасила всі емоції. Вирішила — “Не чіпай мене, життя, я буду нейтральною”.
І, звісно, я відчула, що це, напевно, найбільша помилка цього дня.

Тімур на кухні.
Так, він сидить, спершись ліктями на стіл, і виглядає, ніби спить. Але чомусь відчуваю: це не те, що здається.

Я тихо підійшла до раковини, щоб попити води.
І тільки коли стакан був вже напівдорозі до рота, я помітила, що не можу відвести очей від його обличчя.

Тімур — спить так спокійно....
Чи це просто його новий метод порушення мого внутрішнього балансу?
Чи може він спеціально так виглядає? Я не розумію, чому й досі це спостерігаю.

Тимур відкриває очі, і, звісно, він таки не спав!

— Ти часто так задивляєшся в обличчя пацанів, коли ті сплять?

І все!
Вода з стакана — на мені!

І в голові:

1. Провалитися під землю.

2. Вбити чувака, який прикидався сплячим, і потім посміявся зі мною.

Я просто не могла… Це було неприпустимо!
Такого рівня тролінгу я ще не бачила. І він просто спокійно сидить, як ні в чому не бувало!

Я стояла.
Тімур сидів.
І ми обидва мовчали.
Це не було ні романтично, ні трагічно.
Це була просто ідеальна іронія, де я — в розпачі, а він — ніби філософ на відпочинку.

Так, це був мій день.
Просто він. Просто я. І Тімур.
Вже не буде тих самих днів, чи не так?