Розділ 10: “Очі знайомі. Ім’я підступне. І фінал — жах.”

Студентське життя — це пекло.
Ну, не зовсім.
Це радше пекло з канапками й конспектами, що пахнуть безсонням.
Але після вихідних з Тімуром…
Універ здається мені Швейцарією.

Жодних каш.
Жодних замків.
Жодних листів із глибоким підтекстом.
Просто я, парта, і спроба дожити до обіду.

Маша, звісно, не прийшла.
Вона “була дуже зайнята”.
Це в неї така стабільна причина.
Тиждень тому — “зайнята”.
Минулого місяця — “теж зайнята”.
Схоже, вона веде нічне життя в паралельному світі.

Але доля не залишила мене саму.

— Так, — каже викладачка, — Глафіро, ти сьогодні з нами вперше, сідай тоді біля Лізи. Там парта вільна.

Глафіра.
Ого.

Я вже готова була очікувати щось жорстке —
типу ще одну Машу, але гірше, або фанатку ТікТоку з аудіо на всю аудиторію.
Але…
Це була вона.

Струнка, темне волосся, величезні темні очі, мовчазна й трохи задумлива.

— Привіт! Мене звати Глафіра. Але можна просто — Гаша!

Гаша?
ГАША?!

Ти маєш таке епічне ім’я — і добровільно скорочуєш його до рівня мультика з 2004-го?

— А тебе?
— Ліза. Просто Ліза. Без скорочень.
— Красиво. Мене однокласники вмовили скоротити — казали, легше запам’ятати.

Ага. Я от коли прийшла в універ, представилась “Єлизавета”,
і вся група така: “о, ясно. Ліза.”
Без запитань. Без шансів.

І я вже думала: ну все.
Почалась нова мила історія.
Гаша — реально класна.
Слухає. Усміхається. І навіть має олівці кольорові! (Не кожен студент таке носить із собою, чесно кажучи.)

Після пар вона каже:

— Я маю зайти до брата. У нього в гуртожитку щось із ключами.
— Ага. Куди саме?
— Та ось сюди, де ти живеш. Я вгадала — 8 поверх?

Я така:
“Ну, ок, нічого дивного. Студентів повно. Може, якийсь Ілля чи Владислав.”

Ми йдемо разом.
Заходимо в ліфт.
Доїжджаємо.
І от — двері відкриваються.
А з коридору виходить… ТІМУР.

І перш ніж я встигаю впасти тілом, духом і надією,
Глаша (тобто Глафіра) вигукує:

— О, братику! Привіт!

І ВСЕ.
МОЯ ДУША ПОКИНУЛА ТІЛО.
МІЙ ЧАЙ — ПЕРЕГОРІВ У ГОРЛІ.
МОЄ ЖИТТЯ — ЦЕ ТІМУР І ГЛАША.
ПАКЕТ ІРОНІЇ ВІД ВСЕСВІТУ.

А я ще думала:

“Чому її очі мені щось нагадують?..”