Я хіба казав: "Так"?

Розділ 4: “Я хіба хотіла з ним говорити?”

Усе почалось…
Ні, не “з нічого”.
А з тупого мемчика.
У Viber-групі “Сусіди 6 поверху”.

Хтось надіслав картинку з котом, що тримає табличку:

“Тиша — це любов. Тиша після 22:00 — це шлюб.”

Я лайкнула. Поставила смайлик з "ура".
А через 30 секунд в особисті прилетів:

ТІМУР:

Не очікував, що ти така романтична. Тиша — шлюб? Так і запишемо.
Хочеш бути моєю дружиною у тиші?

Я:

Хочеш бути відписаним за дві секунди?

ТІМУР:

Умови цікаві. А якщо я запропоную каву?

Я:

Ти мені досі винен за ту, яку вкрав.

ТІМУР:

Окей. Дві кави. І один комплімент.
Ти вмієш мовчати. Красиво.

Здається, я посміхнулась.
Я. ПОСМІХНУЛАСЬ.

І все.
Пішло.

ТІМУР:

Що робиш?
Я:
Думаю.
ТІМУР:
Про що?
Я:
Про злочини проти сусідства.
ТІМУР:
Мене арештують?
Я:
У найкращих фантазіях — так.

Потім трохи тиші.
Потім знову повідомлення.

ТІМУР:

Ти серйозно сидиш і п’єш чай на самоті?
Можемо мовчати разом. Через стіну.

Я вже трималась, але рука сама написала:

Я:

Мовчимо.
Але якщо ти сьорбатимеш — війна.

Минуло ще 10 хвилин. Я закрила ноут. Сіла.
І отак, з телефоном у руці, з тупою усмішкою й без пояснень самої собі —
я просто втупилась у чат.

Якого біса я з цим ґадіною заговорила?

І чому хочеться, щоб він написав ще?..

Подобається

#1428 в Різне
#539 в Гумор

Відредаговано: 23.06.2025