8.4 Кіра

Не відчуваю ніг... І взагалі все тіло дуже сильно ниє... Відчуваю дискомфорт у кожному м'язі... Мене ніби три дні били, але не добили...

Відкриваю очі. Декілька разів кліпаю, щоб звикнути до темряви, що навколо. Не відразу розумію, що знаходжуся на задньому сидінні автомобіля. Тепер ясно, чому я відчуваю себе побитою...

Потихеньку піднімаюся. Спина... Біль жахливий. Сон в незручній позі, із підігнутими ногами, не сприяв полегшенню мого стану. Як фізичного, так і морального...

Сідаю і починаю згадувати, все що відбулося сьогодні... Показ, поцілунок чорноокого, хтиві дядьки, сварка з мамою... Боже, я втекла з відкриття маминого салону! З Волковим! Що ж я виробляю!

Вдих-видих... Немагаюся заспокоїтися і почати мислити тверезо, холодною головою.

Я піддалася емоціям, коли поїхала з Максом. Це треба виправляти! Повертатися назад. Трішки погралися і досить. 

Але чи це гра? Для мене все було по справжньому. Щиро. А от чи для Волкова це не було черговою пригодою на вечір? Цікаво ж вийшло- він як герой-лицар врятував бідну дівчину від злої матері... Все банально...

 Макса в авто немає. Оглядаюся і помічаю, що хлопець стоїть біля машини, обпершись на капот. Я бачу його широку спину, мужні плечі. Він без піджака. Судячи з диму, що витає біля нього, Макс палить.

Глибоко вдихаю... Відчуваю запах диму в салоні авто. Згадую, що саме так пахло від хлопця, коли він мене цілував у гримерці. І коли ніс на руках до автівки. Ще і жуйка м'ятна відчувалася в його диханні...

Так! Кіро, зберися! Треба покінчити з цим! Не може у нас з ним нічого бути! Він самозакоханий мажор, що міняє дівчат кожного дня! Невихований, злий мужлан! Він мені не рівня! Треба засунути почуття, що прокинулися в мені,  подалі...

Але не можу... В голові лунає один голос, а от в грудях інші відчуття відкликаються... Серце б'ється швидко, пече щось там, коли дивлюся на нього... Долоні спітніли...

Треба вийти на свіже повітря, стане легше. Заодно і з Максом поговорю, треба ж розставити всі крапки над "і"...

Відчиняю двері авто. Ступаю на траву. Холодно, по тілу пробігають мурашки...

Виявляється, що Макс привіз нас на якийсь пагорб. А під цим пагорбом видно було частину міста та залізничну колію, по якій саме зараз їхав поїзд.

Тиша... Повітря свіже, холодне... Спокійно так навколо...

Волков почув, що я вийшла з авто, і повернувся до мене. Він дійсно палив і цигарка в його роті виглядала дико сексуально.

-Я не хотів будити тебе,- ніби виправдовуючись за паління сказав хлопець. Цигарка полетіла в траву.

-Дякую, я відпочила трохи. Вибач, у мене сьогодні стався невеличкий зрив. Перехвилювалася через відкриття маминого салону. І от...

Розводжу руками і потихеньку крокую до Макса. Він спостерігає за мною своїми чорними очима і мовчить. От про що він думає? Моя емпатія зараз безсила... Нічого від нього не відчуваю...

-Відвезеш мене назад?- тихо питаю. Порівнююся з Максом і відводжу погляд до міста, що сяє нічними вогнями. 

-А котра зараз година? Мою відсутність вже, мабуть, помітили. Я маю повернутися... - тихо говорю далі.

Макс мовчить. Тільки дивиться на мене своїми чорними вирами і затягує. Затягує за собою...

-Тебе хвилює тільки те, що ТАМ помітять твою відсутність?- якось глузливо спитав Волков.

-Так!- вигукую.- У мене є певні обов'язки і я маю їх виконувати. 

-І що ж це за обов'язки такі? Підстилятися під мужиків, яких тобі мати підганяє? 

Волков випльовує мені цю фразу в обличчя. В його устах це прозвучало, як звинувачення якесь.

-Що? Як ти смієш! - кричу на нього.

-Мій обов'язок бути поруч зі своєю родиною, допомагати батькам , підтримувати сестру та  брата! Працювати на благо родини! Я багато чим завдячую своїй сім'ї. Я маю тримати марку, своє обличчя! А ти мене сьогодні скомпрометував оцим викраденням! Поцілунком своїм!

Мене понесло... Я почала кричати все, що мені диктував мій холодний розум. Він підказував, що треба образити Макса, щоб він не думав про мене. Не будував ілюзій, розсердився на мене і відвіз назад...

А от серце кричало інше... Воно просило подякувати Максу за цей порятунок, за підтримку. Вказувало, що треба розкритися перед ним. Бути щирою...

Але мій рот більше підкорявся розуму...

-Я тебе?- загарчав Волков так сильно, що я аж відступила від нього.

-Та це ти руйнуєш мене! Моє життя! - хлопець не кричав, але його хриплий, глибокий голос викликав у мене страх...

-Я з першого дня, коли побачив тебе в універі, не можу викинути твої очі з голови, тебе не можу забути! Твій погляд мене наскрізь пройняв. Я як дурень роздивлявся фото та відео з тобою. Ловив кожен твій рух і погляд. Навіть дожився до того, що став слідкувати за тобою. Шукав зустрічі з тобою. Я думаю про тебе весь час. І от сьогодні у мене остаточно зірвало дах, коли ти по подіуму йшла. Я вирішив, що треба закінчувати ці наші обміни глибокими поглядами і щось вирішувати з цими почуттями. Так у мене є до тебе почуття, чорт забирай!!!

Я стояла і з розкритим ротом слухала одкровення Волкова. Всі мої слова, які хотіла сказати, застрягли у горлі...

-Мені важко це все говорити, але я говорю! Визнаю, що ти мені подобаєшся! Сильно! І після нашого поцілунку я зрозумів, що і я тобі подобаюся теж. Відчув це, блін!

Макс дістав з пачки ще одну цигарку і підпалив її.

Я ж мовчки стою та кліпаю. Хапаю ротом повітря, а от що сказати не знаю...

Знову ж- серце підказує відповісти взаємністю і розказати про свої почуття. А от мозок вторить, що це брехня і частина якоїсь незрозумілої гри.

-Я думав, що сьогодні, коли цілував тебе, то відчув справжню Кіру. Ніжну, щиру, добру, відкриту, пристрасну... Коли знайшов тебе в сльозах- то була справжня ти. А виявляється ...

-Що виявляється?- не стримуюся і перебиваю Макса. 

Біль в грудній клітці наростав з кожним його словом. Всі слова чорноокого не просто залітали у вуха, а били мене просто в серце. Дихати стало важко. На очах бриніли сльози... Він відчував мене, як ніхто інший...