8. Кіра

Сиджу на столику, одна, в білизні, посеред пустої гримерної кімнати, і намагаюся осмислити все те, що тільки-но відбулося.

Ми з Максом цілувалися...

Це було так ніжно і пристрасно водночас. На моїх губах ще залишився його смак- алкоголь, нікотин і м'ята. І мені він сподобався. Цей смак. І поцілунок теж сподобався.

Такого виру емоцій я ще ніколи не відчувала... Збентеження, сором, цікавість, страх і шалена пристрасть... На хвилі пристрасті я була готова віддатися Волкову прямо тут, у гримерній.

Боже, якби Макс не зупинився - сталося б непоправне!

Зіскакую зі столика і шукаю халат, щоб прикритися. 

Осмислюючи все, що відбулося мною став оволодівати сором. Я завжди боролося за те, щоб про мене не думали так, як про інших моделей. Адже існує стереотип, що всі манекенниці - дівчата легкої поведінки. А тепер я сама такою стала.

Сором і огида до самої себе накрили мене. Я одягаю халат і дивлюся на своє відображення у дзеркалі.

Ще декілька хвилин тому на мене дивилася бліда, виснажена, худорлява дівчина, з пустими очима та мішками під очима. 

А зара там я бачу дівчину з рожевими щоками, сяючим поглядом та припухлими, червоними губами. Протилежність явна.

Бридко! Огидно, що якийсь самозакоханий мажор має на мене такий вплив. І замість того, щоб вигнати його звідси і покликати охорону, я піддалася на його провокацію. Відповіла на поцілунок і замалом йому не віддалася.

Але чи дійсно це провокація? Він був таким впевненим, ніжним, пристрасним. Його погляд горів непідробним вогнем, а дотики були невагомими. Слова щирими...

Слова... Він сказав, що прийшов перевірити. Перевірити, чи він подобається мені. І схоже, що наш поцілунок,Макс розцінив,як позитивну відповідь. Це означає, що і я йому подобаюся?

Краще б він не приходив. Я від наших дивоглядок сходила з розуму весь вечір. Тепер ще ця ситуація мене буде бентежити.

Ну от звідки він взявся на мою голову! Мало мені проблем, ще і ця симпатія...

Визнаю, що Макс мені подобається. Сильно. І поцілунок наш неймовірно сподобався. Але легше від цього не стало.

Я боюся, дуже боюся, що з його сторони це все гра, фарс. Де я є головною здобиччю. Адже мати в своїй колекції такий трофей хоче кожен. Я стикалася не раз уже з такими мажорчиками в Італії.  І ігри в усіх у них були однакові.

Сідаю в крісло і починаю розчісувати волосся. Це мене трішки заспокоює.

Але думки рояться в моїй голові. Що мені зі всім цим тепер робити? Як діяти далі? Поговорити з Максом? Чи ігнорити його і далі?  Але чи зможу я так? Чи зможу забути наш поцілунок, його чорні проникливі очі? Що мені робити із симпатією до нього, адже вона є. Я це визнаю...

Від роздумів мене відірвала мама. Вона влетіла до гримерної, як фурія.

-Що ти тут так довго робиш, Кіро? - починає маман.

Вона роздратована і я не розумію чому. Все пройшло добре, всі задоволені показом. Невже вона помітила мій стан, дізналася про мою спину? 

Чи може вона бачила,як Макс виходив з гримерки? Господи, це буде повний провал...

-Вже збираюся,а що трапилося? - намагаюся одягти маску байдужості і поводитися невимушено.

-Я вже тебе півгодини шукаю по залу! Мені треба представити тебе декільком впливовим людям. Вони чекають на тебе і дуже хочуть познайомитися. 

Мати стає позаду мене і бере з моїх рук гребінець. Вона починає розчісувати моє волосся. Прямо, як у дитинстві. Але тоді мама робила це ніжно, ласкаво. А зараз її рухи швидкі і різкі. Мені боляче, але виду я не подаю.

-У нас зараз важливий етап у розвитку нашого бізнесу. Та і твоєї європейської кар'єри теж. Тому будь сьогодні слухняною дівчинкою. Всім посміхайся і будь ввічливою. Мало говори і багато слухай. Мене слухай. І все пройде добре.

Мама говорила тихо, але переконливо. Поклавши гребінець на столик, вона підфарбувала губи і  попрямувала до дверей.

-Чекаю тебе у залі через п'ять хвилин,- сказала маман і випурхнула із гримерки.

Видихаю... Вона не знає про Макса, не знає про спину...

От і чудово. Тільки виходити з гримерки я не хочу. Не хочу знову бути товаром, який виставляють на продаж. Не хочу бути порцеляновою лялькою, яку будуть обирати собі для ігор. Я втомилася... Я готова здатися...

Але чи хочеш - мусиш... Я мушу грати свою роль... 

Піднімаюся і одягаюся. Довга зелена сукня, з корсетом і непристойно великим розрізом на правій нозі. Височенні підбори. Масивні сережки із зеленими сапфірами. Розпущене волосся. Маска снігової королеви. Я готова до чергових оглядин. До чергового торгу.

Виходжу в зал і на мене одразу нападають журналісти. Спалахи фотокамер, мікрофони під носа, дурні питання - все як завжди.

Відповідаю заготовленими фразами, даю інтерв'ю. Я не можу комусь нагрубити, або відшити когось. Треба залишити задоволеними всіх.

Поки говорю із журналістами - шукаю очима Макса. Але його ніде не видно. Невже він поїхав?

Та може це і на краще. Так я зможу трішки розслабитися і відпрацювати цей вечір достойно.

Але потік запитань у журналістів не закінчується. Намагаюся ввічливо від них вшитися, бо мама салютує мені бокалом із шампанським. Вона кличе мене до себе.

Їй компанію склали два дорослі чоловіки. Судячи із дорогих костюмів - вони дуже впливові мужчини.

Прощаюся із папараці і прямую в бік матері. Відчуваю вже знайоме печіння між лопатками і холодок по спині. Ні, Макс тут. Він не поїхав. Він зараз дивиться на мене.

Мимоволі усміхаюся сама до себе. Дурепа! Візьми себе в руки!

Підходжу до мами. Вона представляє мене своїм знайомим. Я навіть імен їх не запам'ятала. В голові чомусь стали спливати картинки нашого поцілунку з чорнооким, першого знайомства у клубі.

-Кіро, ти мене чуєш? - питає мама, пхаючи мені бокал шампанського у руки.

-Так, чую. Вибачте, трошки втомилася, - беру бокал і посміхаюся до чоловіків.

Не подобаються вони мені. Занадто погляди у них відверті і масні такі, оцінюючи. Я звикла, що мене оцінюють, розглядають. Але тут щось було не те.