7.5 Макс

Я був злий. 

Злився через те, що Кіра втекла і у мене не вийшло поговорити з нею перед показом. Злився, що зараз вона така гарна крокує подіумом і її уважно розглядають як жінки, так і чоловіки. Злюся на себе, що не можу відірвати своїх очей від неї.

Я стою прямо перед подіумом в оточенні  друзів, але мені здається, ніби ми з рудою зараз одні. Тільки ми вдвох в цьому залі і більше немає нікого. Між нами натяглися невидимі струни. Я їх відчуваю.

Але Стас повертає мене до реальності своїм криком:

-У ля ля! Шкода, що я так і не зміг видертися на цю гору! Пощастить же комусь з рудою бестією!

В мене від цих слів ще сильніше стало палати в середині. Мої скули ходили ходором від люті. Захотілося врізати Стасу по пиці, щоб не дивився на Кіру, щоб не ляпав своїм язиком про неї.

Я не хотів, щоб Кіра була на подіумі. Не хочу, щоб її розглядали і бажали. Не хочу, щоб на неї пускали слину і відпускали якісь тупі коменти в її сторону. Не хочу...

Не відводячи очей від дівчини, відпиваю віскі. Алкоголь обпікає горло, але не відволікає від думок і не приглушує моєї люті.

Ось уже руда повертається до нас спиною і крокує до куліс. А я все ще сканую її постать поглядом, ніби намагаюся закрити Кіру від чужого ока.

-Бро, стримуйся трошки, - шепоче мені на вухо Ден,- ти зараз палишся конкретно. Твій погляд говорить сам за себе. Ти ніби зжерти Кіру хочеш. Як маньяк якийсь поводишся.

-Я не можу стримуватися,- гарчу у відповідь другу,- хочу забрати її звідси, щоб на неї ніхто не дивився...

Ден тільки втомлено видихнув і відвернувся, кидаючи погляд на Алю з Крістіною, що стояли поруч і захоплено розглядали моделей на подіумі, плескали у долоні та весело сміялися.

Відпиваю ще трошки віскі, сподіваюся алкоголь мені допоможе тримати себе у руках. Хоча кого я обманюю. Це мені ніколи не допомагало. І зараз не допоможе.

Хочу тільки, щоб руда більше не з'являлася на подіумі і не викликала у присутніх такого захвату і бажання. 

Але ось Кіра знову крокує у червоній короткій сукні. Її довгі ноги зараз всі розглядають. В голові ехом пролунали слова Стаса, які він говорив напередодні, в універі : "... як я закидаю її довгі ноги собі на плечі і вбиваюся в її тіло ..."

Боже, я зараз вибухну! Розірву всіх, хто на неї дивиться. Та і її теж! Чому в мене зносить дах від цієї дівчини? Зараз поруч з нею є інші моделі. Теж красуні в шикарних сукнях. Але тільки руда притягує мій погляд. Тільки від її очей у мене мурахи повзуть шкірою, а всі нутрощі палають.

Не витримую і відводжу погляд від Кіри. Відчуваю, що це необхідно зробити, бо ще пару секунд і я  не стримаюся - потягну дівчину геть з подіуму, подалі від чужих очей і збочених фантазій.

І ось нарешті ця мука закінчується - останній вихід Кіри у весільній сукні закриває показ.

Руда пливе по подіуму. Повільно крокує, щоб всі могли насолодитися творінням якогось там відомого дизайнера. Але я не відчуваю насолоди від споглядання дівчини в цій сукні. Тільки купу негативних емоцій.

Дійшовши до краю подіуму Кіра зупинилася. Її постать вже не така впевнена,як на початку показу. Вона ніби осунулася трошки. Згорбилася і зблідла. Щось не так, я відчуваю. 

Коли Кіра опускає свої очі, ховаючи схвильований погляд, відчуваю внутрішню потребу підійти до неї. Я їй потрібен... Я маю бути поруч...

Коли руда піднімає очі ловлю її погляд -  стурбуваний, сповнений страху.

Я роблю декілька кроків у бік подіуму, відчуваю, що з Кірою щось не так. Вона ніби зараз впаде. І я хочу, щоб вона упала з цієї клятої сцени. Тоді я зможу, підхопивши її на руки, забрати дівчину звідси, під свій захист. 

Але руда зупинила мене своїм заперечливим поглядом і ледве помітним кивком голови. Я завмер прямо перед подіумом і стурбовано дивлюся на неї. Що з нею? Втома чи переживання? Чи може через мене їй погано? Бо цю напругу і іскри між нами відчуваю не тільки я, а і вона теж. Я знаю. 

Мої скули грали, я був роздратований, злий і знаходився на межі. І тут мати Кіри добиває мене. Вона підходить до рудої і оголошує, що сьогодні відбудеться ще один показ - жіночої білизни. 

В мене остаточно зриває дах. Я зараз ледве стримався, а коли Кіра ще в білизні крокуватиме подіумом - це занадто. 

Різко розвертаюся і розштовхуючи глядачів лечу до бару, де вже стоїть вся наша компанія.

 Замовляю подвійне віскі і вливаю в себе пекучу рідину. Не попускає...

-Ти вирішив нажертися? Думаєш Кіра оцінить твої  алгольні здібності? 

До мене підходить Ден і пробує розрядити обстановку, бо бачить мій заведений стан.

-Іди звідси, бо я зараз за себе не ручаюся, - гарчу другу у відповідь, не оцінивши його жарту. 

Міцно стискаю кулаки, бо дуже хочеться комусь заїхати по пиці. Я не хочу, щоб це був Ден. Але його розмови мене бісять. Філософ чортів.

-Макс, може ти поїдеш додому?- питає Ден, стурбовано поглядаючи на мене. 

-Ти мене проганяєш? - зриваюся на друга.

-Ні, я раджу тобі зупинитися, - спокійно говорить Ден. - Ти зараз не в собі трохи. Твої неоднозначні погляди в сторону Кіри та неконтрольована лють стосовно показу, стосовно її присутності на подіумі - зіграють з тобою поганий жарт. Ти видаси себе, свої почуття. А головне - злякаєш Кіру. Вона звикла до уваги з боку чоловіків, але не до такої маніакальної. А ти себе поводиш сама як маньяк.

-Ти мене не розумієш... - видихаю я.

-Розумію, - тихо каже Ден і опускає очі в склянку віскі,- тому і раджу поїхати звідси. Далі тобі буде тільки важче стримуватися.

Мовчу, але в голові крутиться думка, що Ден правий. Коли Кіра буде йти по подіуму в одній білизні - в мене точно зірве дах. І хтось від цього постраждає. 

-Бери мої ключі від тачки і їдь додому, поки ти ще не зовсім п'яний. Серйозні справи під мухою не робляться.

Ден протягує мені ключі від автівки і поплескавши мене по плечу йде. 

Я ж залишаюся стояти біля бару. Кручу зв'язку ключів у руці і думаю, яке прийняти рішення.